Мігрант

Цiкаво, здатнiсть орiентуватися в лiсi теж у перелiку необхiдних навичок повноправного громадянина, жителя мегаполiса?!

Жодного моху на стовбурах, жодних мурашникiв iз пiвденного боку пнiв, жодних прикмет, що й у земному-таки лiсi не дуже допоможуть мiстянину, а тут – поготiв. Мапи острова Крокодил не бачив зроду. Йому здавалося, що все тут маленьке й компактне, заблукати неможливо. І от.

Вiн прислухався. Голосiв не було чути: шурхотiли, дзвенiли, пищали, мелодiйно повискували дрiбнi лiсовi мешканцi.

Звiдкись iздалеку, дуже здалеку, проривався шум води. «Якщо це ручай, – подумав Крокодил, – вiн виведе мене на берег. Користi в цьому не багато, але принаймнi я не ходитиму круга по лiсу, як iдiот».

І вiн попрямував туди, де чув воду, – пiшов без дороги, оминаючи зеленi й бiлi стовбури. На ходу вiдломив знайомий гриб, схожий на пiвбуханки поганого хлiба, i став жувати його сирим. Проковтнув надсилу кiлька кусникiв, решту викинув. Тьху.

Шум води ставав дедалi гучнiшим. Крокодил, пригинаючись пiд гiлками, знай добирав мiсце, куди стати босою ногою, пiдходив усе ближче до великого й вологого; повiтря робилося помiтно холоднiшим.

На вiтах росою висiли бризки. Попереду вiдчувався вiдкритий простiр; ось замигтiли просвiти мiж стовбурами. Ось вiдкрилося небо.

Крокодил зупинився, для певностi вхопившись за найближчу низьку гiлку. Перед ним лежав каньйон iз прямовисними стiнами, порослими чагарником, i по дну каньйону котилася бiла, як наречена, одягнена в пiну рiка.

– Який розмаiтий рельеф! – сказав вiн уголос i не почув себе. Вода гуркотiла й спiвала, перетягаючи кругляки, стрибаючи з горбика на горбик. Угору рiчкою, метрiв за тридцять вiд Крокодила, через каньйон було перекинуто мотузяний мiсток. Уздовж урвища йшла стежка, стоптана безлiччю нiг, – тут пролягав, схоже, один з основних маршрутiв випробування.

Крокодил збадьорився. Дорога праворуч, без сумнiву, вела до берега. Дорога лiворуч – можливо, до табору. Ця рiчка, така бурхлива, вузька й грiзна, – чи не та широчезна, повноводна й спокiйна рiчка, де пiдлiтки ловлять рибу для прохарчунку? Чи не та, куди мочали Тимор-Алка?

Вiн пiшов стежкою, намагаючись не дивитися вниз, на дно каньйону.

Висоти вiн не боявся нiколи, але вiд бiлоi води паморочилось у головi, i це було неприемно. Ось так легко люди здобувають репутацiю провокатора; Айра знае, що робить. Пiдлiтки, певно, тепер зовсiм упевнилися, що Крокодил – частина випробування.