Мігрант

Вiн потримав свiй гриб над багаттям, намагаючись не спалити. Принюхавшись, вiдкусив шматочок, потримав у ротi. Смак був овочевий, вiддалено схожий на варену моркву – не делiкатес, але з голодухи згодиться. Крокодил, зважившись, проковтнув; перший шматок «дикоi» iжi впав у шлунок, i нiчого страшного не сталося. «Принаймнi битися за iжу в цьому лiтньому таборi не заведено», – вирiшив Крокодил.

З рiки притягай тим часом спiйману рибину. Тягай двое голих парубкiв, один – за голову, другий – за хвiст, хоча рибина явно не була варта таких зусиль: приголомшена, вочевидь, каменем, вона була цiлком байдужа до своеi подальшоi долi.

Безживну тушку кинули на траву бiля вогнища й тiльки тепер, облiпленi лускою, схаменулися: жодних ножiв, нiчого, чим можна було б розчинити, випатрати, почистити. Вирiшили запекти цiлою у глинi; Крокодил спостерiгав.

З ним нiхто не починав розмову. Вiн i собi не розмовляв нi з ким. Зелений метис Тимор-Алк, теж геть самотнiй, пiдвiвшись, обтрусив колiна й пiшов у напрямку куренiв на краю галявини – вiн досi був одягнений, сандалii не зняв, руки тримав глибоко в кишенях коротких штанiв.

Крокодил подумав i теж пiшов подивитися, де тут можна «знайти собi житло».

Усього куренiв було три: два старi й один новий, зi свiжим ще листям на даху. «Уже перший дощ, – подумав Крокодил, – залле такий «поросячий будиночок» за пiвгодини». Вiн зазирнув усередину; вiйнуло вiльгiстю, землею й потом. Мотузянi гамаки, прикрiпленi до вкопаних у землю стовпiв, висiли в три яруси вздовж стiн.

Крiм гамакiв, жодних меблiв не було до послуг.

Крокодил спохмурнiв. У мiграцiйному «готелi» вiн мешкав в окремому будинку з зеленою травкою на пiдлозi, з великими вiкнами, зручними меблями й чудово обладнаною вбиральнею. Тут, вочевидячки, за туалет правила вигрiбна яма.

Ззовнi сновигали, дзижчали й дзвенiли комахи. Тимор-Алк, не виймаючи рук iз кишень, стояв перед плетеною стiнкою – единою стiною мiсцевоi вбиральнi. Зовнiшнiй вигляд був саме такий, якого боявся Крокодил – настил iз безлiччю дiр.

Та запаху не було. Крокодил чудово знав, який у таких мiсцях бувае запах.

– Не смердить, – сказав вiн Тимор-Алку.

– Там очисник, – зеленоволосий показав кудись униз. І по короткiй мовчанцi спитав: – Ти мiгрант?

– Так.

– Звiдки?

– З Землi.

– А…

Вiн був вилицюватий, дуже блiдий, схожий на розмальовану гiпсову статую. Очi не червонi, як в альбiносiв, а карi, з таким же бузковим вiдтiнком, як в iнструктора Айри.