Мігрант

Їхнi руки простягайся до неба, майже цiлком схованого кронами.

Айра вичекав ще секунд п'ять, потiм кивнув:

– Добре. Ви, четверо, зi мною. Якщо складете – поiдете додому повними громадянами сьогоднi, по пiвночi, зi старою групою. Якщо нi – залишитесь i будете складати з усiма. Решта: вiдпочиваемо, шукаемо собi житло та iжу. Щасти!

Вiн повернувся до всiх спиною, засмаглою й матовою вiд пилюки, й зник у лiсi, тiльки гiлля хитнулося. Четверо самовпевнених парубкiв пiшли слiдом за ним. Стихли iхнi кроки, i стало дуже тихо, лише у високостi серед крон дзвенiла й солодко булькала пташина.

«Вижила, – подумав Крокодил. – Дивно, що стiльки пташок ще живуть у лiсi, де голодним пiдлiткам загадали самим добувати собi iжу!»

* * *

З'ясувалось, однак, що питання з харчами вирiшити просто. За сто метрiв вiд табору виявилася рiчка – невелика, але повновода. Особливий колiр неба надавав рiчковiй поверхнi бузкуватого вiдтiнку.

Пiдлiтки – принаймнi бiльшiсть – знали заздалегiдь, чого вiд них вимагатимуть першого-таки дня.

«У них, мабуть, цiла тематична спiльнота в мережi, – думав Крокодил. – У якому таборi краще складати, який iнструктор «рiже», який нi. Інша рiч, що iм не дають змоги обрати табiр й iнструктора». Хай там як, а Крокодиловi не дали: просто призначили час i мiсце збору.

Рiку знайшли моментально. Бiля самого берега було мiлко, дно пiщане. Дехто зразу роздягнувся догола: цi м'язистi парубки напевно провели отроцтво не на диванi й навiть не за партою, а в мiсцевому аналоговi тренажерноi зали.

Крокодил усiвся на березi осторонь i став спостерiгати.

Спритнiшi хлопцi добували молюскiв iз дна, знаючи справу. Перед очима виникали компанii, швиденько розподiлялись новi соцiальнi ролi, зав'язувалася дружба. У водi, не боячись натовпу, ходила риба – Крокодил зойкнув, уперше побачивши темну спину на тлi свiтлого пiщаного дна. Найдрiбнiша з рибинок була з метр завдовжки й товста, наче окiст.

Ловити рибу голiруч, та ще й перед малолiтками, вiн поки не був готовий, збирати мушлi, блискаючи голим задом, – теж.

Вiд табору тим часом потягло димком; Крокодил устав, потягнувся i неквапно пiшов через лiс до галявини.

Група скромнiших пiдлiткiв оббирала гриби з цегляно-червоного стовбура – кожний гриб схожий був на окраець хлiба. Крокодил про всяк випадок вiдломив кусник i собi. Хлопчаки не стали iсти здобич сирою, а вiднесли до вогню й, настромивши на гострi патички, взялися смажити над вогнищем. «Ще один ресурс», – подумав Крокодил.