Мідний король

Коли сонце схилилось i з моря подув прохолодний вiтер, Розвiяр i старий, улаштувавшись бiля берега, iли смачну, у нiжнiй скоринцi рибу, запивали ii дощовою водою i дивилися на Лiтаюче Мiсто Мiрте.

– Може, ти маг? – спитав старий.

– Я? – Розвiяр здивувався. – Якби я був маг, ходив би по водi!

Далекi бiрюзовi мости мiняли барву, стаючи смарагдовими.

– І пiшов би звiдси?

– Так.

– Якщо ти не маг, звiдки все це знаеш? Ти мариш чужими словами. Може, ти зачаклований?

– Нi. Я переписувач книжок.

– Одне другому не шкодить, – завважив старий.

– Хазяiн Агль, – сказав Розвiяр, – мало все волосся в себе не вирвав, коли мене велiли викинути. Я можу за три ночi переписати книгу, що коштуе сто iмператорських реалiв! А вiн же купив мене за нещасних кiлька монет, сам розповiдав!

– Себто ти раб?

Розвiяр задумався.

– Не знаю. Тепер хазяiн Агль думае, що я помер, а значить, я вiльний…

– Тiльки мерцi вiльнi, – старий розтягнув в усмiшцi чорнi засмаглi губи. – Ми обидва мерцi, синку.

Розвiяр вiдкинувся на плаский теплий камiнь i заплющив очi. Смачна вечеря ладно лежала в животi. Старий назвав його «синку», Розвiяр пам'ятав, що й давнiше його так називали… Дуже давно…

Можливо, менi сподобаеться бути мерцем, подумав Розвiяр i задрiмав ненадовго – усього лише на декiлька хвилин.

А коли вiн розплющив очi, старий уже стояв, спершись босою ногою об камiнь, i дивився на обрiй з-пiд долонi. Напруга була в його позi, у натягу м'язiв, навiть у рiдкому волоссi та здибленiй бородi: перше старий нiколи так не дивився.

– Що там? – спитав Розвiяр.

* * *

Невелике судно, гребне, чорне, пiдiйшло дуже близько. Нiколи великий корабель не опинявся так близько вiд острова – напевно, галера була плоскодонною i не боялася пiдводного камiння.

Розвiяр за наказом старого сховався в хатцi й лежав не рухаючись. Вiн майже нiчого не бачив, зате чув кожне слово.

– Гей! – гукнув з води молодий хрипкуватий голос. – Маяче!

– Чого тобi? – сварливо озвався старий.

– Вiддай гексеня. Дуже треба.

Розвiяр замлiв пiд склепiнням iз мушлi.

– Якого? – гаркнув старий iз ненавистю. – Греби звiдси до Шуу в дулу!

Людина на кораблi розсмiялася:

– Маяче, ти дурень. Баки-Баки обмовився в тавернi, не сьогоднi-завтра тут буде патруль. А Золотим не подобаеться, коли iх посилають до Шуу! Давай, менi гребець потрiбен, у мене Череваня порснули в плавучiй корчмi.

Стало тихо.