Мідний король

Невiдомо, здiйснив би вiн свiй рiшенець, а чи нi, але двi подii стались одна по однiй, i все змiнилося.

* * *

– Фру!

Щури в колесi вповiльнили хiд. Човен розвернувся кормою до берега, знайомий бакенник пiднявся, утримуючи рiвновагу, i склав долонi рупором.

– Гей! Маяче! Забирай паливо!

Розвiяр лежав в укриттi, у хижцi пiд дахом iз мушлi. Старий звелiв йому забратися з очей, щойно стало зрозумiло, що якийсь човен iде прямцем до острова.

Старий, крекчучи, спустив у воду широку темну дошку – едину дошку на островi, що правила й за стiл, i за лiжко.

По цiй дошцi належало вкотити нагору бочку з лiхтарною олiею для маяка.

– А де малий? – крикнув бакенник. – Клич, хай допомагае!

Розвiяру було видно зi свого укриття, як старий повернув голову, запитливо дивлячись на бакенника.

– А що? – здивувався той. – Утопив ти хлопчиська, чи як?

– Іди! – гукнув старий.

Тодi Розвiяр вийшов. Удвох зi старим вони вкотили бочку по дошцi й залишили в ямцi серед камiння. Бакенник, не приховуючи цiкавостi, роздивлявся на голого засмаглого Розвiяра; старий тим часом сходив по порожню бочку, скинув у воду, вона захиталась на хвилях, i бакенник спритно пiдчепив ii багром.

– Гей, гекса, – гукнув бакенник, – та ти роз'iвся на вiльних харчах!

– Іди, iди, – пробуркотiв старий.

Бакенник весело крикнув своiм щурам:

– Ну! Пiшли, хорошi, пiшли, до обiду встигнемо!

І поплескотiв у напрямку мiста.

* * *

На сонцi залiзна бочка розпалилась так, що обпiкала долонi.

Розвiяр i старий закотили ii нагору. Це була непроста робота: Розвiяр не розумiв, як ранiше старий мiг сам з нею вправлятися. Прокотити по дошцi, залишити в ямцi, перенести дошку вище, пiдсунути пiд бочку. Знову перекотити, лишити на уступi, перенести дошку вище… Нарештi бочка стала на свое мiсце бiля пiднiжжя маяка, старий витягнув чiп i просунув в отвiр масний, засалений кiнець гнота.

– Посмажимо рибу сьогоднi, – сказав, звертаючись до бочки. – Ти трубочку-бо вiзьми i паливця вiдцiди… Покажу як.

Уперше старий заговорив сам. Уперше запропонував узятись господарювати; ранiше вiн усе робив сам, а Розвiяр допомагав як мiг i як сам розумiв. Розвiяр i здивувався, i побачив у цьому добрий знак.

Старий навчив його вiдцiджувати оливо з бочки (з незвички декiлька краплин попало Розвiяру в рот, вiн з огидою сплюнув). Потому Маяк велiв нашкребти солi з камiння, а сам пiдсмажив рибу на залiзному деку, щедро здобрюючи олiею i посипаючи сiллю.