Магам можна все

З внутрiшнього боку до неi були приколотi пласкi мiшечки з барвистими етикетками. Мiй погляд зачепився за найпiстрявiшу: «Приворотне зiлля! Безкоштовний зразок! Випробуйте зараз!» Так, нижче падати начеб нема куди.

– Ви не здогадуетесь, навiщо я до вас прийшов? – спитав вiн сухо.

Я помовчав; у моему пiзньому гостевi прозирала якась невiдповiднiсть. Низький ступiнь, погорджена професiя, потертий каптан, але нi крихти жалостi до себе, пiдлесливостi чи юродства. Певно, тому, що на свою персону йому було зовсiм начхати.

– Нi, – сказав я обережно. – Не здогадуюсь.

Цього вiн, виявляеться, не сподiвався. Мiж бровами в нього залягла глибока темнава складка.

Я не квапив його.

– До вас ще нiхто не приходив, – сказав мiй гiсть, i в його словах не було питання – радше подив. Здивування рiдкiснiй удачi.

Я про всяк випадок промовчав.

– Значить, так, – торговець зiллям вiдкинувся на спинку крiсла, рiдке безбарвне пасмо впало йому на лоб, i я раптом побачив, що ще зовсiм недавно мiй гiсть був красенем-блондином, володарем жiночих сердець.

 – Значить, так. Три з половиною роки тому в мене викрали дочку.

Зависла пауза; мiй спiврозмовник замовк, та обличчя його не змiнилось. Нiби вiн говорив про погоду.

– Я знаю, хто й навiщо це зробив. Я знаю, що моя дочка загинула… Я сам ii поховав. Їi викрадач, вiн же вбивця, ховаеться тепер за океаном, на островi Стан. Вiн не маг, але вiн багатий i вельможний. Вiн оточив себе охоронцями, знаючи, що до скону вiку я… Пане Хорте зi Таборе. Якщо ви хочете мати вiчного раба, – слово «раб» вiн вимовив з притиском, – раба вiрного й вiдданого до останньоi краплi кровi, – поiдьмо разом на острiв Стан, i покарайте… вбивцю.

Їй було чотирнадцять. Моя дружина не пережила… Нi, я не божевiльний. Якщо ви вiдмовите менi, я шукатиму нового способу – як шукав iх усi цi роки. Я платив внески в клуб, сподiваючись на чудо… на те, що в природi е справедливiсть. Але ii нема. Тому я прийшов до вас.

– Ви б не впоралися з Кореневим, – сказав я повiльно.

Вiн осмiхнувся, i я зрозумiв, що вiн, певно, впорався б.

Попри свiй третiй ступiнь.

– Пiд час останнього розiграшу, – вiн знову осмiхнувся, – менi теж трохи пощастило. Я виграв набiр срiбних ложок i замовляння-очисник для скла. Ось, – вiн клацнув пальцями, вiдтворюючи жест, i в кiмнатi одразу стало свiтлiше, бо абажур готельноi лампи вмить очистився вiд пороху й кiптяви. Коли це з’явився нiчний метелик i затьмарив своiм трупом це свято звiльненого свiтла.