Магам можна все

– Бачте, – сказав я обережно. – Я спiвчуваю вам i вiрю, що цей негiдник мае бути покараний, проте я тiльки сьогоднi дiстав… У мене шiсть мiсяцiв попереду… А, до речi, за тi два роки, що ви в клубi, замовляння розiгрувалося чотири рази. Ви звертались до людей, якi…

– Так, – сказав вiн, не дожидаючись, поки я закiнчу. – Вони менi вiдмовляли приблизно такими ж словами. Спершу вони шiсть мiсяцiв плекали в собi Судiю. Потiм виринало дiло куди важливiше, i провина куди жахливiша… Так. Я i не гадав, що все буде iнакше.

Даруйте, що потривожив вас.

Вiн пiдвiвся.

– Заждiть, – сказав я роздратовано. Менi все менше подобалася його манера розмовляти – у бесiдi вiн тягнув за собою спiврозмовника, мов пилявий мiшок.

– Єдине, що мене турбуе, – сказав вiн, звертаючись до обгорiлого трупа метелика, – що вбивця може здохнути своею смертю. Вiн старий i хворий, час iде… Але якщо вiн протягне ще хоча б рiк – я знайду спосiб. Бувайте, пане Хорте зi Таборе.

Вiн повернувся i вийшов.

За хвилину тупого роздивляння дохлого метелика я зрозумiв, що вiн так i не назвав свого iменi.

* * *

За довгий наступний день, що я провiв у готелi «Вiдважний ховрах», я багато зрозумiв.

По-перше, всi моi плани пожити свiтським життям, сходити до театру чи до палацу громадських видовищ, та хоча б погуляти по мiсту о тiй порi, коли там не особливо людно, – усi цi плани пiшли за водою.

По-друге, надвечiр я серйозно став мiркувати про втечу. Тобто про те, щоб непомiтно покинути готель i мiсто; коли в дверi мого номера постукав двадцять дев’ятий вiдвiдувач, я, недовго думавши, перетворився на товсту покоiвку i, махаючи ганчiркою, повiдомив вiзитера, що пан Хорт зi Табор зволили пiти прогулятись.

А потiм – поки невдаха спускався по сходах – швидко висунувся з вiкна й накинув на фасад готелю тоненький вiдвiдний серпанок.

Якийсь час пiсля цього я мав можливiсть спостерiгати, як пiд самим моiм вiкном вештаються розгубленi вiзитери.

Як питають у перехожих про готель «Вiдважний ховрах», а перехожi спантеличено крутять головою i посилають гостей у рiзнi боки, як гостi дивляться на мене, по пояс вилiзлого з вiкна, – i не бачать, зовсiм не бачать…

Глиняна фiгурка лежала на столi, над нею кружляла одинока кiмнатна муха.

До мене приходила жiнка, у якоi вбили чоловiка. Старенька, в якоi нiчнi грабiжники вирiзали всю сiм’ю; заплакана служниця, яку згвалтував власний хазяiн.