Господар колодязів

Пахло трояндовою олiею, але не нудотно i душно, а так – ледь-ледь.

Юстин лежав на високiм лiжку, пiд шовковими простирадлами, на пухових подушках, нiби на хмарi.

Думки його були не думки, а картинки. Вiн бачив обличчя Арунаса – як вiн тепер? Що вiдчувае, дiзнавшись, що удача в останню мить вiдвернулася?

Треба буде розшукати його i взяти до себе… радником? Багато ж коваль нарадить. Полководцем? Але ж вiн, крiм дубини, i зброi в руках не тримав… Вiн злиться на Юстина, вiн заздрить Юстину, не треба його розшукувати, нехай собi працюе у своiй кузнi…

Пiд зiмкнутими Юстиновими повiками висвiчувались i знову губились у темрявi фонтан iз золотими рибками, обличчя дiда, коли дiд дiзнаеться, що Юстин князь, обличчя Анiти, коли ось тут, у цiй кiмнатi, вiн обiйме ii на цих ось перинах…

І вiн обiймав пухову подушку, тонув у нiй обличчям, бурмотiв щось нерозбiрливо навiть для самого себе, качався в лiжку i розумiв, що треба спати, треба гiдно пережити цю нiч, адже завтра – церемонiя, завтра Звор опустить вiнець на його голову i перед усiею краiною визнае законним спадкоемцем Червонобрового, князем…

Йому здалося – чи полум’я нiчних свiтильникiв справдi захиталось? І звiдкись потягнуло раптом холодом, нiби вiдчинили ляду в глибокий льох?

Вiн сiв на лiжку.

Йому привидiвся Арунас, який прокрався в княжi покоi через потайнi дверi – з сокирою.

– Хто тут?!

– Я.

Нi, це не був Арунас. Юстин iз жаху закрутив головою; в кутку спальнi стояла висока фiгура, i напiвтемрява поруч згущувалася, перетворюючись на темряву.

– Це я, пане майбутнiй князю, – у голосi Господаря Колодязiв була насмiшка. – Не лякайся. Я тут за договором зi Звором.

– Нам можна одружитись?! – Юстин спустив iз лiжка босi ноги. – Нам – можна? Адже тепер я князь… Анiта…

– Ти ще не князь, – Ос вiльно чи мимоволi повторив слова Вухатого. – Будеш князем – завтра… Але спершу я ввiйду в твою душу i залишу там червоний шовковий прапорець. Звор заплатив менi – не грошима, звичайно…

– Анiта… Що?!

– Це умова твого князювання.

Прапорець у твоiй душi буде невiдчутний для тебе, однак ти нiколи не зможеш учинити – або помислити – проти волi Вухатого. Ти був черв’яком, вiн зробив тебе князем – адже вiн може розраховувати хоча б на вiрнiсть, чи не так?

Юстин сидiв, не торкаючись ступнями ворсистого килима. Тонка нiчна сорочка повiльно прилипала, приклеювалася до холодноi мокроi спини.

– Стривайте, – сказав вiн пошепки.