На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Господар колодязів» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Фантастика, Научная фантастика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Господар колодязів

Автор
Дата выхода
28 февраля 2020
🔍 Загляните за кулисы "Господар колодязів" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Господар колодязів" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Марина и Сергей Дяченко) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
До нашої книжки увійшли три повісті Марини та Сергія Дяченків: «Господар колодязів», «Зелена карта», «Земля веснарів». Вони дійсно являють нам різні «світи Дяченків».
«Зелена карта» – розповідь про наш сучасний світ, Київ 1990-х з його труднощами і розгубленістю людей, а «Господар колодязів» – це вже світ фентезі – з його магією, дивовижними створіннями: ельфушами, королевою верхівців і майже середньовічним буттям князівств, що ворогують між собою. «Земля веснарів», на перший погляд, це детективна історія пошуку вбивці, яка перетворюється на розповідь про зіткнення різних цивілізаційних моделей, коли люди стикаються з чимось їм незрозумілим і, як їм здається, огидним і небезпечним. І тому представники цих світів, як би їм не хотілося співпрацювати мирно одне з одним, не можуть знайти спільної мови. І тільки бажання знайти вбивцю (хоча і з різними наслідками для нього), щоб не карали безвинних, веде до виникнення хоч якогось розуміння іншого світу.
Але головним у всіх повістях є не зовнішня, так би мовити, сюжетна лінія, а глибоке проникнення у сутність людської душі, у те, чого не можна побачити, але так потрібно зрозуміти, щоб ці такі різні, однак такі подібні за людськими переживаннями світи збереглися, а не розсипалися на порох…
📚 Читайте "Господар колодязів" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Господар колодязів", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Юстин не знав, що вiдповiсти. Вiн уперше в життi розмовляв iз Вухатим ось так, вiч-на-вiч.
– Чи не коняку ти пожалiв? – Звор ледь помiтно посмiхнувся.
– Нi, – швидко сказав Юстин. – Звичайно, нi.
– А чому, як ти думаеш, хороший князь не мусить жалiти коней?
– Я не знаю, – сказав Юстин безпорадно.
Звор якийсь час розглядав його. Потiм кивнув:
– Ходiмо…
І попрямував до своеi карети. Юстин тягнувся слiдом, не знаючи, куди себе подiти, i, мигцем озираючись, шукав шляхи до вiдступу, однак тiкати, як i ранiше, було нiкуди.
Звор увiйшов у карету (дверi вiдчинив i опустив сходинку служник). Юстин забарився.
– Сюди, – сказали з оксамитовоi напiвтемряви. – Іди сюди, невдахо, я тобi щось скажу…
І Юстин уперше в життi влiз у карету. Опустився на м’яке сидiння. Карета рушила, але так легко, що Юстин майже не вiдчув поштовху.
Звор сидiв навпроти. Вiтер iз вiдчиненого вiкна смикав шовкову фiранку з гербом Червонобрового.
– Так чому хороший князь не мусить жалiти коней? – знову запитав Вухатий.
– А навiщо iх жалiти? – похмуро запитав Юстин.
– От i невiрно, – Звор помацав мочку свого величезного вуха. – Хороший князь, як i полководець, обов’язково мусить жалiти коней… Обов’язково. Людей iще так-сяк, але коней – обов’язково. Зрозумiв?
* * *
На терасi бив фонтан, у чашi його кольоровими пелюстками плавали червонi й жовтi рибки. Герб Червонобрового, вишитий шовком на темнiй важкiй скатертинi, був у багатьох мiсцях закритий денцями тарiлок, пляшок i страв.
– Завтра приймеш князювання, – неквапливо говорив Вухатий. – Справи моi тут закiнченi… Людей тобi залишу. І порадять, i навчать. Пий. Вiдпочивай.
– Менi треба дiдовi звiсточку передати, – сказав Юстин. Срiбна виделка в його руках була химерно вигнута, i Юстин продовжував згинати й розгинати ii, сам того не помiчаючи. – Менi треба дiдовi дати знати, що я живий… І що я князь.
– Ти ще не князь, – Вухатий сьорбнув iз кубка.
І Вухатий усмiхнувся. І Юстин зрозумiв, що коли зараз не опануе себе – знепритомнiе, як товстун Флор перед жабою.
Вiн пiдвiвся. Похитуючись, пiдiйшов до фонтана. Перехилився через борт i засунув голову до рибок.











