Господар колодязів

Що щоки ii – рум’янi, кiнчик носа – рожевий, а волосся – каштанове. І ще вiн бачив, що iй нiяково – i тому вона злиться.

– Ти косар? – запитала вона нарештi. – Йшов траву косити? От i йди собi…

Голос у неi був нiбито застуджений – низький i хриплуватий.

– Я господар цього саду, – сказав Юстин. – І цього дерева.

– Значить, це твою черешню я iм, – спокiйно пiдсумувала дiвчина. – Будь ласка, йди своею дорогою. Я зараз злiзу.

Гiлка хитнулася; дiвчина втратила рiвновагу, намагаючись прикрити подолом кругле колiно:

– Ну, що втупився? Йди звiдси!

– Черешня у нас iще не дозрiла, – сказав Юстин.

– Це внизу не дозрiла… А тут, на верхiвцi, цiлком уже гарненька… Ай!

Юстин вiдкинув косу i кинувся iй на допомогу – проте в останню мить злодiйка примудрилась не впасти. Знову пiднялася на гiлку, залiзла ще вище; з висоти глузливо глянула на Юстина:

– Зловив?

– Нарiкай на себе, – сказав Юстин. – У нас зi злодiями знаеш як? Гола додому пiдеш. У смолi та в пiр’i.

Круглоп’ята дiвчина засмiялася – хриплувато i низько, точнiсiнько Королева верхiвцiв:

– Спершу злови.

– А я почекаю, – Юстин сiв на траву. – Куди менi поспiшати…

Дiвчина в гiлках притихла.

– Поспiшати нiкуди, – Юстин простягся, пiдклавши пiд голову долоню. – Скоро дiд мiй прийде, собаку приведе… Собачка до вечора посторожуе. А ввечерi сама, як груша, впадеш.

– Ану-ну, – сказала дiвчина, без особливоi, втiм, упевненостi в голосi. І чомусь подивилася на свiтле небо, вкрите пiр’ям хмар.

Юстин замислено вивчав ii круглi п’яти; нi, цi п’яти не знають, що таке гаряча дорога, гострi камiнчики, що таке стерня.

Довго шукати не довелося. Пара туфельок, шкiряних, не дуже маленьких, але дуже добре зшитих, недбало валялась у травi пiд кущем.

– Дорогi, – сказав Юстин, розглядаючи знахiдку.

– Не твоi, – вiдрiзала круглоп’ята.

– Конфiскую за потраву, – сказав Юстин. – Тобi нi до чого, все одно гола додому пiдеш…

– Ну i дурень, – сказала дiвчина.

І знову запанувала мовчанка. Юстин сiв на траву, а потiм i простягся, закинувши руки за голову.

– Тебе як звуть? – запитала круглоп’ята дiвчина.

– Юстин.

– А мене Анiта…

Вона замовкла, чекаючи продовження дiалогу; Юстин жував травинку. Йому було цiкаво, як круглоп’ята викручуватиметься далi.

– А я верхiвця бачила, – сказала дiвчина. – Просто сьогоднi.