Господар колодязів

Треба вартувати, нiчого не поробиш, не можна, щоб вони тут, як у себе вдома… Посидь до ранку. Я тобi куфайку принесу.

* * *

Удосвiта Юстин прокинувся вiд сирого холоду. Багаття перетворилося на купу попелу; Юстин щiльнiше загорнувся в дiдову куфайку, став спершу рачки, потiм, потираючи затерплу спину, пiдвiвся на повний зрiст. Навколо стояла тиша, не смiла пискнути жодна пташка, i Юстину пригадалися дiдовi слова: лиховiсники… За верхiвцями завжди сарана йде, згадаеш мое слово…

Вiн згадав, як напередоднi кози вiдмовлялися йти на луг, тулилися одна до одноi й нестямно мекали.

Не виходили з дому гуляки-кiшки, а кури, що спокiйно бродили двором, нi з того нi з сього раптом улаштували такий гамiр, нiби вони були вже в зубах у тхора. Так, незавидна доля – шпори в боки i бiг до смертi…

Юстин ривком оглянувся. Йому здалося – ось-ось на шию звалиться з гiлки нещадний любитель швидкоi iзди, розiрве рот вудилами, що казна-звiдки взялися…

Гiлки погойдувалися, нiби заспокоюючи. Серед листя виднiлися маленькi яблука, що ледь почали визрiвати.

Юстин закинув косу на плече – i поволi рушив в обхiд величезного саду, iхнього з дiдом единого надбання, iхньоi гордостi й годувальника, вiчноi турботи, iхнього саду, коротше кажучи…

Вiн iшов i думав про верхiвцiв. Про те, що все iхне коротке життя – забава. Що вони заради забави ганяють на птахах i щурах, на собаках, вовченятах i кажанах. І скорiше за все у них немае нiякоi Королеви. Навiщо iм Королева? Кожен iз них сам собi король…

З iншого боку… Не бувае диму без вогню, вiрно? Нехай усi, хто нiбито бачив Королеву, брешуть… Але ж люди, трапляеться, пропадають казна-куди, був – i нема… Може, тi, що зникли, i бачили Королеву насправдi? Просто нiкому не встигли розповiсти?

Над його головою захиталася гiлка, сiпнулась, обрушуючи на Юстина рiдкий дощик роси.

Вiн пiдвiв голову; у кронi староi черешнi, як у зеленiй кулi, сидiла дiвчина.

Обличчя ii було бiле i кругле, занадто велике для верхiвця. Шия, плечi, тонкi руки, подiл свiтлоi сукнi; Юстин напружено шукав поглядом перетинчастi крила.

Якщо тiльки за спиною ховаються складки, то…

Дiвчина похитнулася, утрачаючи рiвновагу. Вперлася в гiлку босими ногами; Юстин розгледiв дуже тонкi, нiжнi ступнi, круглi п’яти, два ряди круглих пальчикiв – нiби чотки.

Вона сидiла, насупившись; iз кожною секундою небо ставало все свiтлiшим i свiтлiшим, i Юстин уже мiг бачити, що незнайомка не така блiда, як здалося спочатку.