На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Господар колодязів» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Фантастика, Научная фантастика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Господар колодязів

Автор
Дата выхода
28 февраля 2020
🔍 Загляните за кулисы "Господар колодязів" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Господар колодязів" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Марина и Сергей Дяченко) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
До нашої книжки увійшли три повісті Марини та Сергія Дяченків: «Господар колодязів», «Зелена карта», «Земля веснарів». Вони дійсно являють нам різні «світи Дяченків».
«Зелена карта» – розповідь про наш сучасний світ, Київ 1990-х з його труднощами і розгубленістю людей, а «Господар колодязів» – це вже світ фентезі – з його магією, дивовижними створіннями: ельфушами, королевою верхівців і майже середньовічним буттям князівств, що ворогують між собою. «Земля веснарів», на перший погляд, це детективна історія пошуку вбивці, яка перетворюється на розповідь про зіткнення різних цивілізаційних моделей, коли люди стикаються з чимось їм незрозумілим і, як їм здається, огидним і небезпечним. І тому представники цих світів, як би їм не хотілося співпрацювати мирно одне з одним, не можуть знайти спільної мови. І тільки бажання знайти вбивцю (хоча і з різними наслідками для нього), щоб не карали безвинних, веде до виникнення хоч якогось розуміння іншого світу.
Але головним у всіх повістях є не зовнішня, так би мовити, сюжетна лінія, а глибоке проникнення у сутність людської душі, у те, чого не можна побачити, але так потрібно зрозуміти, щоб ці такі різні, однак такі подібні за людськими переживаннями світи збереглися, а не розсипалися на порох…
📚 Читайте "Господар колодязів" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Господар колодязів", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Дiд ходив навколо косого каменя з вибитим на ньому Юстиновим iм’ям, бурмотiв замовляння, посипав насiнням трав – i вже через два днi могильний горбок мав такий вигляд, нiби споруджений був ранньоi весни, кiлька мiсяцiв тому.
– З весни тебе нiхто з чужих не бачив, – роздумував дiд. – Повiрять, куди подiнуться… Їжi собi збери, мiшок приготуй, щоб завжди пiд рукою. На берег пiдеш – на пiсок не ступай, лише на камiння… Навколо будинку я траву-вiдбивайку насадив, вона будь-який запах вiдбивае, якщо собаку пустять – якраз до каменя доведе… Чого дивишся, Юстинку? Злякався? Не бiйся, сто рокiв проживеш.
Юстин мовчав. Ось уже кiлька днiв сонце проглядало хоч зрiдка, але все ж проглядало, а Анiти не було i слiду, i у Юстина пошкрябувало на душi. Вигляд власноi могили не додавав радостi.
Уночi вiн довго не мiг заснути, але не мрii долали його страх. Як тiльки темна кiмната i дiдове сопiння провалилися в нiкуди – звiдти ж, iз нiзвiдки, виринула Анiта: «Вставай же! Скiльки можна тебе гукати! Вербувальники йдуть, уже йдуть, уставай же, уставай! Вони вже близько! Уставай, уставай, уставай!»
* * *
Дiд стояв бiля колодязя, спершись на зруб, похитуючись.
– Дiду?!
Дiд озирнувся – сорочка на ньому була розiрвана в багатьох мiсцях, крiзь величезну дiру на спинi видно було свiжi червонi мiтки – поверх старих кийових шрамiв.
– Злилися, – насилу вимовив дiд. Здорове око його запливло, дiд дивився на Юстина крiзь шпаринку. – Сильно злились, Юстинку. Вогника пристрелили… Хотiли могилу розкопати, та передумали. Худобу зi злостi забрали. Трохи хату не пiдпалили… Злилися, загалом. Вiдчували, що ми iх дуримо.
Юстин допомiг дiдовi сiсти на лавку бiля колодязя. Швидко витягнув води, дав напитися; дiд довго вмивався, опускаючи розбите обличчя глибоко в крижану воду. Утерся залишками сорочки, всмiхнувся, оголюючи рiдкi зуби:
– Молодцi ми, Юстинку.
* * *
Друга половина лiта була сонячною. Час вiд часу з заходу на схiд пролiтали численнi зграi ворон – десь iшли боi, постачали воронам здобич.
Верхiвцi бiльше не показувалися.
Дiд вiдлежувався; заради нього Юстин топив грубку вечорами. Дiда вiчно морозило; молока не було, яець не стало – Юстин ловив рибу i годував дiда юшкою, з жахом думаючи, що буде восени i взимку.











