Венера в хутрі

Навiть на лiктях i на чоботях виднiлися слiди помазання. Вiн увесь виблискував, наче херувим. Пiдiймав надi мною свою жовту тростину, мов патерицю, а ще вище – голос. «Але ж, преподобний отче! Що вдiеш, якщо ми не любимо бiльше одне одного?» – «Ого-го! Сто чортiв! То ж бо й воно», – i смiявся так, що його преподобний живiт i елейнi щоки аж ходором ходили. «Ого! Сто чортiв! От тобi й християнський шлюб!» – «Панотче, але чи мусимо ми ось так жити? Це ж не годиться!» – «Ого! Сто чортiв! Певно, що не годиться. А нащо ж тодi Церква? Чи знаете ви, шановний, заблуканий друже, що таке християнство?

Якщо ви потiшаетеся собi iз жiнкою без кохання до неi, що про вас скажуть? Розпусник! У християнськiй моралi це само собою зрозумiло.

Якщо ви даете такiй жiнцi легкоi поведiнки грошi або даруете iй щось, скажiмо, хустку чи будь-що iнше, кожен плюне у ii бiк. Продажна курва! Тiльки так розумiеться це в християнському шлюбi! А про що ж веде мову добропорядна дружина-християнка? Може, про свою жагу? Чорта з два! Про свiй ранковий туалет мовить вона та про те, як вбирае та годуе ii добропорядний чоловiк-християнин.

Любов – це значить: пiклуйся про свою дружину, забезпечуй своiх дiтей i матимеш за це винагороду – подружне ложе. І баста! Ось це i е християнський шлюб, чорти б його вхопили. Ось що я скажу.

Просто ганьба, коли в дiвчисько закохуеться i – на, маеш тобi, – народжуе дитину. Пфi! А тодi плюйтеся собi скiльки влiзе… Боже помагай!

Одружуються з кохання, питаю я вас, чи заради попiвського благословенну? Ну? Коли б одружувалися заради кохання, то на дiдька здалося оте благословення? О! Ось вам моя думка!» – отакий наш панотець.

Усе самотнiше ставало менi вдома, i я втiкав з хати.

Броджу по полю пiд час жнив, залажу собi пiд складенi стрiхою снопи, курю й слухаю, як спiвають женцi. Іду в лiс до лiсорубiв, часом вполюю бiлку. В усьому повiтi немае такого ярмарку, на якому б я не був. Та й до Львова iжджу часто, особливо на контракти[11 - Так у Галичинi називають пору, коли у повiтових мiстах та в столицi збираеться сiльська шляхта, щоб укласти угоду з торгiвцями, здебiльшого евреями, на продаж своеi продукцii.

І врештi-решт приймаеться як належне те, що я свою жiнку… ну, розумiете… тiльки коротко, одне слово, дотримуемося норм християнського шлюбу.

Моему сусiдовi таке, щоправда, й в голову не приходило. Гадае, певно, що можна змушувати свое серце палати, що Божий день.