Венера в хутрі

Якось я сказав Миколаi: «Змилосердься надi мною, прошу тебе, вiзьми годувальницю дитинi!» Але Миколая тiльки похитала головою. Ну що менi було робити? Набiгли сльози на очi, i я вийшов геть. Усе було даремно.

Миколая знову майже цiлий рiк опiкувалася тiльки дитиною. Ми зрiдка розмовляли.

Коли менi хотiлося iй щось розповiсти, то мусив починати здалеку, i моя дружина почала нудитися бiля мене. Вона позiхала раз за разом, й очi iй склеплювалися. А як легко ми зчиняли сварку, iй завжди хотiлося отримати верх надi мною.

Досить менi було похвалити когось iз челядi, як вона вiдразу ж звiльняла того зi служби. Ну i, звичайно, вiдразу ж сварка. Або ж я кажу, що iй личить блакитна хустка. Справдi, личить. Наступноi недiлi вже хтось iз челядi з’явиться у тiй хустцi в церквi.

І все це на людях, так неприемно. Не хочеться завдавати iй прикростi, та все ж я мужчина. І завжди вона стане на бiк iншого в суперечцi. Завжди я не маю рацii, а той, iнший, мае. Ну, що ви на це скажете?..

Чоловiк сердито плюнув.

– …Або ж прошу ii: «Люба Миколае, змилосердися, не роби менi цього». То вона й справдi часом змовчить.

«А милостива панi що скаже?»

«Я скажу те, що мiй чоловiк каже!»

О! Лихо татарське! Їй важко змусити себе погодитися у чомусь зi мною. Як подумаю про те, то й жити не хочеться.

Якось я цiлком несподiвано програв велику суму. Ставки, знаете, були високi, i я, звичайно ж, програв. Одного разу таке вже бувало. Тодi я програв усю свою готiвку, коней, бричку…

Зараз вiн щиро iз цього смiявся.

– …Що поробиш… Але я взявся за голову й сказав собi: це ти зле вчинив. Усе припинилося: друзi, сусiди…

Тiльки отой приходив.

Мене, знаете, це вже бiльше не турбувало. Я почав господарювати, досить успiшно. А коли бачиш, як пiд руками проростае те, що ти посiяв, робота притягуе. Зрештою, господарство також гра. Намiчаеш собi план, як у гру, щоразу треба вмiти його змiнювати залежно вiд обставин, та й випадок грае свою роль. Бурi, град, мороз, спека, хвороби, сарана…

Бувае, сiдаю до чаю, набиваю люльку, а сам думками деiнде: то згадую, що коня треба пiдкувати, або що пора у сад заглянути, щоб з’ясувати, хто ж бере верх: мiй сторож чи моя горiлка.

Отак, як воно мовиться: «Шлюб не гiрший за iншi». Уже сам преподобний Мацек приходив з елеем. Його обличчя, волосся аж виблискували, i комiр хамиди також.