Високі тіні

Власта вiдклала книгу i перевела погляд за вiкно, де майорiли в нiчнiй темрявi далекi вогнi штучного свiтла. Вона поринула у своi думки, i Зар не став ii тривожити.

– Знаеш… – несподiвано заговорила вона монотонним голосом, – коли я думаю про мiста нашоi краiни, Львiв постае передi мною в образi матерi, а Киiв – в образi батька. Львiв, як мати, надае нашому народу любов до нацiонального багатства. Вiн духовно збагачуе нас. А Киiв асоцiюеться з силою, яка об’еднуе всiх нас.

– Кумеднi думки блукають у твоiй голiвоньцi, – пiдколов Зар.

 – Що привело тебе до таких роздумiв?

Власта вiдiрвала погляд вiд вiкна i повернулася до брата.

– Вiднедавна я задумуюся над тим, у якому мiстi нам краще оселитися, коли ми покинемо Вовчий дiм.

Зар приголомшено вирячив очi.

– І ти обираеш мiж Львовом i Киевом?

– Угу, – кивнула вона.

– Ну, просто впадання в крайнощi, – захихотiв вiн.

– Чому? – здивувалася Власта. Вона вiдверто не розумiла, що так розвеселило брата.

– Тому, що цi мiста цiлковито рiзнi.

У Львовi життя проминае помiрно, гармонiйно, а Киiв iснуе за принципом вiчного двигуна. Це сучасне велике мiсто. Люди в Киевi завжди кудись бiжать i спiшать. Їм постiйно не вистачае часу, щоби здiйснити те, що вони запланували на день.

– Он як, – поникла Власта. – Певно, тодi варто обрати щось нейтральне.

Спостерiгаючи за розгубленiстю сестри, Зар розчулено усмiхнувся.

– Я подумаю над цим питанням i пiзнiше запропоную тобi пiдхожi варiанти.

Цiеi митi Властi раптово сяйнула думка, що з ii боку було егоiстично самостiйно вирiшувати, де iм жити. Їй стало соромно, i вона вирiшила негайно виправити ситуацiю.

– А в якому мiстi хотiв би жити ти?

– Менi все одно. Головне, щоби ти була щасливою.

За вiкнами номеру з вiтальнi вiдкривався краевид на Днiпро. Погляд Власти був прикутий до бiлого пароплава, що поволi розтинав рiвне плесо води. Був сонячний день, i мерехтливi полиски слiпили очi.

Зар вийшов зi своеi спальнi, на ходу застiбаючи сорочку, i несхвальним поглядом окинув вбрання сестри: пiд джинсовим комбiнезоном iз короткими шортами виглядала тiсна майка, а на ногах були високi чорнi гольфи i черевики зi шнурiвкою.

Та понад усе його дратувала довга кофтина, що нагадувала мiшок.

– З хвилини на хвилину прийде слiдчий. Могла б причепуритися краще.

– Не бачу в цьому необхiдностi. – Власта говорила впiвголоса, не вiдриваючи погляду вiд пароплава.