Високі тіні

 – Сьогоднi ж ввечерi вирушу до Киева.

– Чудово. – На обличчi Артура заграла задоволена усмiшка, i вiн додав: – Вiзьми з собою Власту.

– Що?! – вирячив очi Зар. – Власту? Як це розумiти? Ви ж не готували ii до такоi роботи, як iнших своiх наступникiв.

– Правду кажеш, – кивнув Артур, зберiгаючи крижаний спокiй. – Їi наставником будеш ти.

– Я категорично проти, – рiшуче не погодився Зар, пiднявшись iз крiсла. – Вам добре вiдомо, що у Власти нестабiльний психiчний стан пiсля смертi батькiв. Ця робота може завдати iй непоправноi шкоди.

– Ця дiвчинка набагато сильнiша, нiж ти думаеш. Не варто ii недооцiнювати, – не втрачаючи самоконтролю, пояснив Артур. – Зрозумiй же, твоя надмiрна опiка може занапастити ii талант. Зiзнаюся, я вважаю, що з-помiж усiх моiх наступникiв тiльки Власта зможе перевершити мене.

Глава друга: «Людина з тiнi»

Ввечерi того самого дня Зар i Власта сiли на швидкiсний потяг до Киева. У купе вони були самi, так як Зар викупив всi чотири мiсця. Вiн обрав у планшетi готель у центрi мiста i зарезервував двомiсний номер: один iз найкращих, бо не звик вiдмовляти собi в розкошi, а заробiток дозволяв йому балувати себе.

Стрiлки годинника показували по дванадцятiй годинi ночi, а Власта досi щось читала у своiй електроннiй книжцi. Вона непорушно сидiла навпроти брата в позi лотоса i за останнi двi години не сказала нi слова. Пригадуючи нещодавню розмову з Артуром, Зар палав iз цiкавостi. Яку ж книгу поглинала його сестра цього разу? Стомившись вiд нестерпних здогадiв, вiн присiв поруч iз нею, безцеремонно уткнувся носом у ii електронну книжку i прочитав перше, що трапилося йому на очi: «Так в самiй лiтописи переказано легенду про трох братiв Полян Кия, Щека i Хорива, що збудовали спiльно мiсто Киiв, в iмя старшого брата, i полишили своi iмена в назвах урочищ Щековицi, Хоревицi i рiчки Либеди (названоi по iмени сестри)…»

– Якось незугарно написано, – пробубонiв вiн.

– Ця книжка написана бiльш як сто рокiв тому. Природно, тобi здаеться дивним цей iдiом, – не вiдриваючись вiд читання, пояснила Власта.

– Навiщо ти читаеш iсторiю Давньоi Русi, адже ти вчила це в школi? – не вгавав Зар.

– Менi цiкаво дiзнатися безпосередньо погляд Михайла Грушевського на iсторiю нашого народу. – Власта пiдняла очi i захоплено промовила: – А ти знав, що це найважливiша праця всього його життя?

– Менi навiть важко пригадати, хто вiн такий, що ж тут говорити про книгу, – стидаючись, зiзнався Зар.