Високі тіні

Зар дещо розсердився, але тон його голосу анiтрохи не змiнився: як i досi був ласкавим iз дещицею повчальностi.

– Зовнiшнiй вигляд приватного детектива повинен викликати довiру.

Власта озирнулася з ехидною посмiшкою.

– Тодi, можливо, менi варто одягнути рожеву пiжаму i взяти льодяника?

Зар закотив очi i махнув рукою на безнадiйну сестру.

– Нестерпна дитина, – пробуркотiв вiн, i цiеi митi пролунав стукiт у дверi.

На порозi стояв чоловiк рокiв тридцяти п’яти в звичайному повсякденному одязi: джинсах i сорочцi, на яку був одягнений пуловер.

– Добридень. Я – Олександр Боднар, – вiдрекомендувався вiн iз властивою йому суворiстю.

– Добридень, – вiдповiв Зар, не пускаючи гостя в номер. – Будь ласка, покажiть документи.

Слiдчий усмiхнувся так, немов очiкував подiбноi вимоги. Вiн дiстав iз кишенi посвiдчення i показав його Зару, не випускаючи з руки. Зар мiг запросто вiдрiзнити справжнiй документ вiд пiдробки, – цьому його навчив Артур.

– Прошу, сiдайте. – Вiн вказав рукою на крiсло бiля кавового столика. – Чаю, кави або чогось мiцнiшого?

– Дякую, не потрiбно. – Чоловiк подивився на Власту, яка роздивлялася його з-пiд пасма волосся, що впало iй на очi. – Д-добридень, – розгублено промовив вiн.

У вiдповiдь Власта не мовила анi слова й лише злегка кивнула.

– Не звертайте уваги на мою сестру. Вона – стажистка, – пояснив Зар, сiдаючи на канапу.

– Он як. Артур не попереджав мене про те, що з вами буде ще один наступник, – сказав Олександр, опускаючись у крiсло.

– Не дивно, – процiдив крiзь зуби Зар, схиливши голову.

– Розпочнiмо. Я принiс документи в справi. – Слiдчий поклав на стiл товсту чорну теку i взявся викладати з неi папери i фотографii. – Жертва – Алiна Кравчук. Студентка Киiвського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка. Мешкала за мiсцем прописки разом iз батьками.

– Ймовiрно? – уточнив Зар, вiдiрвавши погляд вiд фото.

– Так, вбивця забрав гаманець жертви, однак е моменти, котрi примушують мене сумнiватися в тому, що це було пограбування, – сиплим голосом пояснив той.

Власта пiдiйшла тихо, мов кiшка, i вмостилася на канапi бiля брата, подивляючись на фотографiю в його руцi.