Меч і хрест

– Так, а що? – вiдповiла та, прожовуючи слова разом iз жуйкою.

– Ви тут працюете?

– Нi, за акредитацiею зайшла. А що?

– Хочете заробити сто доларiв?

– Як? – понуро спитала журналiстка. – Про кого писати?

– Нi-нi, – майже лагiдно пояснила iй Катя. – Менi треба, щоб ви пiднялися до мене в кабiнет i висловили свою неупереджену думку про одну рiч. А то моi спiвробiтники… – Вона зневажливо махнула рукою, супроводжуючи цей жест вiдповiдним скептичним висловом. – Менi важливо знати свiжий погляд зовсiм сторонньоi людини.

– І все? – вдоволено заусмiхалася дiвуля.

– Усе.

Вони не зволiкаючи пiднялися вгору. Причому малолiтка уперто терзала зубами свою гумку i з цiкавiстю поглядала на Дображанську – було видно, що запропонована нею мiсiя здалася журналiстцi принадною.

Дiвчина зарозумiло подивилася на секретарку, що не удостоiлася начальницькоi довiри, i, опинившись в кабiнетi, набрала пiдкреслено серйозного вигляду.

– Ідiть сюди, – покликала ii Катя до столу, на якому лежала «практично безцiнна» пiдробка.

Дiвиця старанно вгледiлась i здивовано наморщила лоба.

– Нi, – вiдповiла вона ввiчливо. – Тут по-старому.

– А ви спробуйте, – знервовано попросила ii Катерина. – Це ж росiйська мова… Вiрно?

Журналiстка здивовано смикнула пiдборiддям, дiловито сплюнула жуйку в кулак i спробувала чесно вiдпрацювати обiцяну сотню.

– «Он iже, вiдевшi гiбель ея от демона плакохуся зело», – з натугою прозатиналася вона i запитально подивилася на Катю.

Замiсть вiдповiдi та простягнула iй красивий хрусткий папiрець i мовчки вказала на дверi затиснутою в руцi сумкою.

Слiв у неi бiльше не було. Почуттiв i висновкiв – теж. Усе, що становило в сукупностi Катине «Я», миттево оголосило страйк, вiдмовляючись прийняти едино можливий – абсолютно неможливий висновок: цю випадкову, вивуджену нею навмання малолiтку нiхто не мiг вирахувати й пiдкупити. А значить, книга справдi написана мовою Нестора, i справдi лише вона сама… І, отже, мае рацiю Арнольдович…

Але цей висновок, що невблаганно височiв у кiнцi нехитрих логiчних висновкiв, так i залишився за воротами Катиноi свiдомостi, обложеноi загрозливою здоровому глузду низкою фактiв.

– Катерино Михайлiвно, – проспiвав на столi спотворений голос секретарки. – До вас вiдвiдувачi.