Меч і хрест

І органiзувати iй зустрiч iз якимсь громадянином свiту, що мешкае в градi Киевi та якого може зацiкавити можливiсть переписати текст ii книги за п’ятдесят (!!!) тисяч доларiв.

Нi, не за дурку, – вони тримають ii за дурку з дурок!

Прикростi, як завжди, липнули одна до одноi – по дорозi з центру новеньке «вольво» Катi раптом голосно чхнуло i затихло. І поки вона намагалася перегризти шию шоферовi Генi, звинувативши того в безладному ставленнi до вiсiмдесятитисячноi машини, ловила таксi та стирчала в непролазнiй пробцi, розторопний Арнольдович устиг подзвонити iй на мобiльний i бадьоро повiдомити, що iноземець згоден i готовий прийти хоч зараз.

– А грошi вiн готiвкою платитиме? – поцiкавилася Катя, стримуючи сатиричний смiшок.

– Можу сказати одне, – серйозно запевнив ii директор, – ви отримаете iх неодмiнно. Добродii, подiбнi до нього, що набили руку на пактах iз дияволом, нiколи не порушують цих кровних зобов’язань… Тим бiльше, вiн уже знае, ким була ваша бабуся!

– Бiс iз нею, з моею бабусею! – вилаялася Катерина.

«Зараз циркача менi притягне. І той у мене на очах перетворить бакси на череп’я», – криво посмiхнулася вона.

Усi iхнi дива були шитi бiлими нитками й розрахованi винятково на дебiлiв. Але масштаби цiеi гри лякали ii чимдалi бiльше. Вона не розумiла, чого Вони домагаються. Навiщо зводять ii з розуму?

Але було б значно гiрше, коли б вiдповiдь таiлася в самому запитаннi, i якийсь К. Д. вирiшив послiдовно довести ii до безумства.

Якийсь закоханий або, що набагато гiрше, той, що ненавидить ii до похiтливостi!

Хтось, кого звела з розуму вона, або, що iще гiрше, справдi божевiльний!

– Ганно, – наказала Катя, дiставшись свого столу на Андрiiвськiм узвозi. – Запросiть мого заступника. І самi зайдiть сюди на хвилинку. Нi, стривайте… Усе скасовуеться.

Вона не мала намiру ризикувати!

Минувши свою скуплену оптом (?) приймальню, начальниця зайшла в лiфт, задумливо погладила кнопки i, натиснувши одну з них, поiхала на найбожевiльнiший поверх, тимчасово окупований прес-центром вiдомого музичного фестивалю.

Там Катя оцiнююче понишпорила очима в клоацi шоу-бiзнесу й вивудила iз загального смiття та хаосу малолiтню жуйну дiвулю з червоним рюкзаком за плечима.

– Можна вас на хвилину? – звернулася до неi Дображанська.

Дiвуля засмикано кивнула i вiдiйшла вбiк.

– Ви журналiстка? – На грудях дiвулi висiв запаяний у пластик «бедж».