Привиди серед нас

І, будь ласка, не турбуйте мене жодними проханнями про консультацii. Поки не завершу справу сина, я не братимусь за новi розслiдування.

Адрiян Скляр пiдвiвся й пройшовся готельним номером. Без поспiху вiн обiйшов стiл i пошукав поглядом зiжмакану серветку.

«Куди вона подiлася? – насупився. – Та бiс iз нею: прибиратимуть номер – знайдуть i викинуть.»

– Всьо, я зрозумiв, – тим часом вiдповiв його спiврозмовник.

Антiн Дуборiз поставив ще кiлька уточнювальних запитань, вiдтак пообiцяв виконати усе за максимально короткий термiн.

Телефонну розмову Адрiян Скляр завершив цiлковито задоволеним. Перед тим як залишити номер, вiн зачинив вiкна (нiколи не лишав iх вiдчиненими, йдучи з готельного номера), дiстав iз вази всохлi квiти та з огидою викинув. Його голова була настiльки зайнятою складанням наступних планiв, що вiн так i не звернув уваги: зiжмакана серветка якимсь дивом уже опинилася у смiтничцi разом з iншим непотребом.

* * *

Рiвне.

– Дякую, – мовила Власта, вiдводячи погляд, щоб офiцiантка не помiтила ii заплаканих очей.

На стiл перед нею поставили бiлий чайничок iз трав’яним чаем та горня з блюдцем, поклали стiки з цукром. Поряд iз чаем одразу запарували двi порцii американо, якi замовили Кир’ях та Войтюк. Кав’ярня, в яку вони зазирнули, розташовувалася у сусiднiй багатоповерхiвцi. Примiщення розраховане лише на чотири маленькi столики, проте виявилося порожнiм, коли вони прийшли.

– Давай я за тобою догляну, – всмiхнувся Женя, наливаючи у Властине горня гарячого запашного чаю. – М-мм… Пахне ромашкою, мелiсою i ще чимось, не можу збагнути.

– Не знала, що ти тямиш у травах.

Власта з удячнiстю подивилася на Кир’яха й сумно посмiхнулася. Його очi були червоними вiд утоми, пiд ними темнiли кола, а ще патрульна помiтила, що вiн неголений. Його дружина, Майя, нiколи не дозволяла такоi сваволi, тож це могло свiдчити лише про одне: Женя не був удома вiд учорашнього ранку.

– Тобi багато чого про нього невiдомо, запевняю тебе, – пожартував тим часом Войтюк.