Привиди серед нас

10:00

– Ти добре мене зрозумiв? – уточнив Адрiян Скляр, зупинивши погляд на крихiтнiй вазочцi з квiтами, що раз на кiлька днiв розносив по номерах готельний персонал, аби створити красу та домашнiй затишок. Троянди всохли ще вчора, проте iх досi нiхто не замiнив.

– Я вiзьмуся за це негайно ж, не переймайся, – запевнив тихий, однак упевнений чоловiчий голос.

Адрiян Скляр посмiхнувся кутиком рота – единий вид посмiшки, на який був здатен. Вiн ретельно витер губи серветкою, зiм’яв ii та вiдкинув убiк.

«А щоб тобi!» – вилаявся, коли бiлий зiжмаканий папiр покотився задалеко i зрештою впав на пiдлогу з протилежного боку столу. Колишнiй слiдчий хотiв був пiдвестися, щоби пiдняти, та в цю мить озвався його спiврозмовник:

– Скажи менi ще раз останне прiзвище.

– Криштальська. Тетяна Криштальська. Вона – колишня наркоманка. Але менi потрiбно знати не лише ii минуле, але й те, чим вона живе зараз. Мiсця, де вона бувае, з ким спiлкуеться, на що витрачае грошi, як у неi з фiнансами.

Чоловiк у слухавцi мугикнув, записуючи завдання. Не вперше колишнiй слiдчий звертався до нього, цiкавлячись iнформацiею, яку цiлком легко дiстати, коли ти працюеш у полiцii. Натомiсть Скляр регулярно вiддячував йому вартiсними порадами пiд час розслiдування рiзноманiтних справ, переважно кримiнальних. Антiн Дуборiз був единим, з кого колишнiй слiдчий нiколи не брав платню за своi консультацii, очiкуючи натомiсть швидкоi реакцii на власнi запити.

Із Дуборiзом вони встигли пропрацювати у полiцii вiсiм рокiв, перш нiж Адрiян Скляр пiшов у заслужену вiдпустку. Однак i пiсля цього спiвпраця не припинилася. Їхнi стосунки не можна було назвати дружнiми, радше робочими. З Дуборiза – його можливостi оперативника, зi Скляра – багаторiчний досвiд i талант розшукувати найхитрiших злочинцiв. Крiм того, цього разу Дуборiз мав ще одну вагому причину допомагати Скляревi: сам начальник полiцii Луцька, хороший приятель Скляра, прохав про це.

– У Днiпро, як незалежний консультант, я так розумiю, ти не поiдеш? – обережно поцiкавився Антiн Дуборiз.

– Нi, передай, що не поiду, – Скляр скривився, вiдчувши запах барбарисових цукерок, що непрохано долинув з вiдчиненого вiкна за його спиною. – Аванс я поверну – надiшлю на той самий рахунок, звiдки менi його вiдправили.