Право на вбивство

Хiба в центрi трохи людей було й бiля вокзалу, а вже ближче до цього мiсця… – хлопець в окулярах заперечно похитав головою.

– Були якiсь машини? – запитав опер.

Пацани перезирнулися.

– Машини були, – стенув плечима той, що без окулярiв. – Але ми на них не звертали уваги.

– Ясно, – зiтхнув Єгор. – А де ви живете?

– У Бiлiй Криницi.

Кир’ях присвиснув:

– То вам ще пiв дня йти! Хлопцi, ото ви гарно погуляли, – зареготав. – Вас що, нiхто забрати не може?

– Посеред ночi? – скривився хлопець без окулярiв.

– Ну гаразд, – оперативник все ще реготав, вiдтак прикликав патрульного, завданням якого наразi було вiдганяти зацiкавлених роззяв, якщо такi з’являтимуться.

– Зганяй, завези цих двох додому. І вiдразу назад, зрозумiв? – наказав колезi, вiдтак звернувся до малих, що завмерли, не вiрячи своему щастю – нарештi вiдпускають. Ба бiльше, iх на справжнiй полiцейськiй машинi везуть додому. Сусiди побачать – заздритимуть! – Ось вам нашi номери телефонiв, – написав на листочку в блокнотi, вирвав та простягнув хлопцевi в окулярах.

Хлопцi покивали головами.

– Запиши iхню адресу та номери телефонiв, потiм вiддаси менi, – наказав тим часом Єгор патрульному. – І хлопцi, з мiста нiкуди не виiжджати. Вам ясно?

– Ясно, – з готовнiстю знову закивали обидва.

Понад усе iм хотiлося опинитися нарештi вдома. Хай навiть отримають на горiхи вiд батькiв за те, що так надовго затрималися. Головне – полiцiя вiдпустила.

* * *

Рiвне. Понедiлок, 16 березня 2020 року. 07:15

– Ммм… Панкейки, – здивувався.

Артем лiниво забрiв на кухню. Волосся на головi пiсля сну стояло сторч, правицею вiн тер заспанi очi, у лiвiй тримав мобiльний. Чоловiк з’явився в спiднiй бiлизнi. Власта озирнулася – саме дiставала з шафки кленовий сироп. Мимоволi вона кинула погляд на його добряче вiдрослий живiт – попри спроби схуднути Артем останнiм часом досягнув протилежного ефекту. Самiй же патрульнiй навпаки – завдяки ФІЗО[5 - ФІЗО – абревiатура «фiзична освiта»; фiзична пiдготовка (у цьому випадку патрульних полiцейських).

– Сiдай, зараз зроблю чай, – Власта усмiхнулася, поставила пляшечку зi сиропом на стiл – поряд iз паруючими млинцями.

Артем ковтнув слину – аромат на кухнi стояв божественний. Живiт забурчав, натякаючи на голод.