Право на вбивство

– Еее… ми не знаемо, як iх звати, ми ж не знайомилися… – хлопець в окулярах спробував ковтнути слину, та цього разу не вийшло – у ротi пересохло.

– Їх було теж двое, нарванi такi… До дiвчат наших чiплялися.

– Ясно. Ну а де дiвчата? – поцiкавився iронiчно Єгор.

– Додому поiхали. Ми iх посадили на таксi.

– У вас же ж не було грошей на таксi, – зауважив Скляр.

Хлопцi нiяково мовчали й не зводили поглядiв зi слiдчого та оперативника. Врештi за них вiдповiв Женя:

– Витратили на дiвчат останнi грошi? – розреготався, показуючи своi жовтi зуби.

Женя раптово пригадав, як i сам у молодостi намагався справити враження на дiвчат. Своiй майбутнiй дружинi вiн на першi побачення тягав до безпардонностi дорогi букети й подарунки, аж поки не втямив, що зовсiм скоро не матиме за що iсти. Спершу переймався, що Майя, яка була зi знаноi професорськоi родини, покине його, щойно зрозумiе, що його можливостям настав кiнець. Тiльки от вона цього не зробила. І лише через десять рокiв пiсля весiлля (коли вони обое добряче напилися на днi народженнi ii молодшоi сестри) жiнка зiзналася, що вiд самого початку запiдозрила, що тi всi парфуми, квiти, сережки та iншi дарунки йому не по кишенi.

«Не можна носити протертий до дiр пiджак i при цьому мати багато грошей», – пояснювала своi мiркування Майя.

Женя на мить вiдволiкся, пригадуючи молодiсть. Із задуми його вивело наступне запитання Єгора.

– Ну гаразд, то як вам пощастило натрапити на тiло? – на вiдмiну вiд Женi, Скляр так i не удостоiв iх усмiшкою, натомiсть сканував своiми свiтло-сiрими очима – намагався визначити, чи чуе зараз правду.

Губи вiн мiцно стиснув у тоненьку лiнiю. Будь-хто б знiтився вiд його погляду.

– А що на нього натрапляти? Йшли собi дорогою, я забiг в туалет… Ми не вбивали його… – заклiпав очима хлопець з побитою губою.

– Та ми це вже зрозумiли, розслабтесь, пацани, – запевнив Женя. Йому навiть шкода стало цих двох. – То, кажеш, тебе саме в цьому мiсцi в туалет потягнуло?

Хлопцi зiтхнули з полегшенням, та попри це юнак вiдповiв кисло:

– Краще б не тягнуло.

– Отже, ви знайшли тiло випадково, – констатував Єгор.

Досi навiть натяку на усмiшку.

– Угу, – погодилися хлопцi.

– Ви бачили когось? Якихось людей, – уточнив оперативник, розжовуючи жуйку зi смаком кавуна. – «Хоч орбiт замiсть цигарок».

– Нiкого взагалi не бачили.