Право на вбивство

Чоловiк опустив очi на свiй живiт, i його обличчя враз спохмурнiло.

– А де звична вiвсянка? – поцiкавився, пiдсовуючи до себе тарiлку зi снiданком.

– Вирiшила зробити тобi сюрприз, – стенула плечима Власта. Їi обличчям пробiгла тiнь пiдозри. – Врештi не завжди ж снiдати позбавленою смаку вiвсянкою.

Вона приготувала чай у двох невеличких горнятках й взялася за сироп.

– Менi не потрiбно, – Артем затулив свою порцiю долонею.

«Так i е, прокинувся не в гуморi».

Власта кивнула й додала сиропу тiльки до своiх млинцiв.

– Багато борошна додавала? – нiби ненароком поцiкавився вiн.

– Не дуже. Намагалася по мiнiмуму, – збрехала.

Власта вiдчула себе дурепою. «Ну якi панкейки, якщо вiн худне?» Власта пригадала, як кiлька днiв тому в гостях вiн вiдмовився вiд десерту. Патрульна ледь помiтно почервонiла. Але ж зрештою, вiн iх любить. Їй лише хотiлося зробити йому приемне.

– Ммм, як смачно, – вiдкусив перший млинець, поцiлував ii в скроню.

«Второпав, що образив», – зрозумiла Власта.

Вiн нiжно стиснув ii зап’ястя, i тiлу вiдразу передалося тепло чоловiчоi мiцноi руки.

Артем завжди так робив, коли хотiв показати, як йому сподобалося щось, що зробила Власта. Всi проблеми враз вiдступили. Вона усмiхнулася.

– Давай поiдемо за мiсто, – несподiвано спало на думку. – Так хочеться побачити новi картинки. Вже бозна-скiльки часу не виiжджала за межi Рiвного.

Власта пiдвелася, щоб налити собi склянку води – о цiй порi вона завжди пила протизаплiднi.

На мобiльний Артема надiйшло сповiщення у вайбер. Не поспiшаючи, вiн розблокував телефон i переглянув повiдомлення. Його карi очi на мить спалахнули цiкавiстю. Механiчно вклав до рота наступний шматочок млинця.

– Власто, менi на роботу.

– Як на роботу? Ти ж казав, вiзьмеш сьогоднi вихiдний, – краем ока вона помiтила фото жiнки, чие повiдомлення вiн наразi читав.

«Гарна. Певно, партнерка зi Львова, що вони разом втiлюють у життя новий проект, – вона звикла, що Артем багато часу придiляв роботi.

– Власто, ну як я вiзьму вихiдний? Хто за мене працюватиме? Хто за мене грошi зароблятиме й робитиме тобi подарунки? – усмiхаючись, вiн кивнув головою на коробку з парфумами. – Як запах? Подобаеться?

Власта розгублено кивнула – ну й що iй тепер робити увесь цей день самiй?

– Дуже дорогi, до речi.