Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка

 – Вiн одержав його давно-давно пiд час однiеi подорожi з Лiкарем. Вiн тодi врятував життя людинi.

– А скiльки вiн уже живе у Лiкаря? – запитав я.

– О, пройшло вже багато рокiв. Джип уже нiвроку старенький. Тому Лiкар бiльше й не бере його iз собою у мандри. Вiн залишае його доглядати за домом. Щопонедiлка й щочетверга я приношу iжу до ворiт i передаю йому через гратки. Вiн нiколи нiкого не пускае всередину, доки Лiкар у вiд’iздi, навiть мене, хоча мене вiн прекрасно знае. Зате ти завжди можеш сказати, повернувся вже Лiкар чи нi, бо якби був повернувся, то ворота б точно стояли незамкнутими.

Отож я повернувся назад у батькiвський дiм i поклав свою бiлку в лiжко – старий дерев’яний ящик, устелений соломою. І потiм я сам доглядав за нею й пiклувався про неi як тiльки мiг, чекаючи, поки прийде час i Лiкар повернеться. І кожного дня я бiгав до маленького будиночка з великим садом на окраiнi мiста i смикав ворота, щоб подивитися, чи вони замкнутi. Часом собака, Джип, виходив до ворiт менi назустрiч.

Третя глава. Лiкар удома

Одного понедiлка пополуднi, вже наприкiнцi квiтня батько попросив мене вiднести черевики, якi вiн вiдремонтував, в один дiм на тому кiнцi мiста. Це були черевики полковника Белловса, надзвичайно своерiдноi особи.

Я знайшов будинок i подзвонив у дзвоник на вхiдних дверях. Полковник прочинив iх, висунув свое червонюще лице й прогарчав: – Обiйди й зайди через заднiй вхiд для обслуги! – А потiм захряснув дверi.

Менi хотiлося закинути його черевики прямо на клумбу з квiтами. Але я подумав, що батько може розсердитися, i тому не зробив цього. Я пiшов до заднього входу, а там мене зустрiла полковникова дружина й узяла черевики. Це була сором’язлива маленька жiночка, а руки в неi були всi в борошнi, так наче вона саме пекла хлiб. Здавалося, що вона страшенно боiться свого чоловiка, якого я все ще мiг чути, як вiн тупцяе десь усерединi дому й обурено бурчить, бо я, бачте, посмiв подзвонити у головнi дверi.

– Так, iз задоволенням, – вiдповiв я.

З’iвши булочку й випивши молоко, я подякував полковниковiй жiнцi й подався додому. А потiм подумав, що перед тим, як повертатися, варто пiти подивитися, чи ще не приiхав Лiкар. Я вже раз був бiля його будинку вранцi. Але вирiшив, що краще ще раз пiти й перевiрити.