Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

Принаймнi в Дандi з пресвiтерiанськоi легенди з його жахливим конем. Джон Грем був простим солдатом XVII столiття, хоча кращим за багатьох iнших. Якщо вiн когось i переслiдував, то лиш тому, що був драгуном, а не драконом. Судячи з мого досвiду, продають душу чорту зовсiм не такi хвальки та вояки. Тi його шанувальники, котрих я знав, були люди зовсiм iншого гатунку. Не називаючи iмен, якi могли б спричинити сум’яття, згадаю лише про сучасника Дандi. Чи чули ви про Делрiмпла Стейрського?

– Нi, – похмуро заперечив Елмер.

– У будь-якому разi ви чули про те, що вiн зробив, – продовжував патер Браун. – Це було гiрше, нiж усе будь-коли вчинене Дандi. Вiн влаштував бiйню в Гленкоу. Чоловiк вiн був учений, фаховий юрист, державний муж iз дуже широкими поглядами, до того ж – тихий чоловiчок, з обличчям тонким i розумним. Ось такi-от люди i продають душу нечистому.

Елмер пiдскочив на мiсцi i палко закивав головою.

– Боже милий, ви маете рацiю! – зойкнув вiн. – Тонке розумне обличчя! У Джона Стрейка саме таке обличчя…

Тут вiн пiднявся й якийсь час дивно, зосереджено вдивлявся в патера Брауна.

– Якщо ви трохи зачекаете мене тут, я покажу вам дещо, – сказав вiн нарештi.

Елмер вийшов знову в середнi дверi, прикривши iх за собою.

«Подався, мабуть, до креденса або до себе в спальню», – подумав священик. Вiн не вставав з мiсця i неуважно дивився на килим, на який крiзь скло дверей падав блiдий червонуватий вiдблиск. На мить вiн набув було яскраво-рубiнового вiдтiнку, але потiм знову потьмянiв, нiби сонце вигулькнуло з-за хмари i сховалося знову.

Патер Браун напружено думав. Хвилину-двi по тому вiн пiднявся, безшумно ковзнув до телефону, що стояв у нiшi за гардиною, i викликав доктора Бойна за мiсцем його служби.

– Хотiв би повiдомити вам дещо у справi Елмера, – тихо сказав вiн. – Історiя цiкава. На вашому мiсцi я негайно вiдправив би сюди п’ять-шiсть людей, щоб вони оточили будинок.

Потiм вiн повернувся на колишне мiсце i сiв, втупившись у темний килим, який знову затягнувся яскравими криваво-червоними барвами. Це струмування крiзь скло свiтла навело його на думку про зародження дня, що передуе появi барв, i про таемницю, що то вiдкриваеться, то затуляеться, немов дверi чи вiкно.

Нелюдський зойк пролунав крiзь зачиненi дверi, i майже одночасно пролунав пострiл.