Невидима людина

Всi присутнi вiдчували, що мiсiс Гол бере над ним гору. І його подальшi слова ствердили це.

– Послухайте, моя мила… – почав Незнайомець.

– Я вам не «мила»! – огризнулася мiсiс Гол.

– Я ж казав вам, що не одержав iще переказу.

– Знаемо ми такi перекази! – сказала мiсiс Гол.

– Але ж у кишенi в мене…

– Три днi тому ви заявили, що у вас на соверен не набереться.

– А тепер я знайшов ще трохи.

– О! – скрикнув хтось iз буфету.

– Цiкаво, де ви iх знайшли? – зауважила мiсiс Гол.

Це, очевидно, страшенно роздратувало Незнайомця.

– Що ви цим хочете сказати? – спитав вiн.

– Те, що менi цiкаво, де ви знайшли грошi, – вiдповiла мiсiс Гол. – І перше нiж я подам вам новий рахунок, або принесу снiдати, або взагалi зроблю що-небудь для вас, ви мусите пояснити менi дещо, чого не розумiю нi я, нi хто iнший i що всi бажають зрозумiти. Я хочу знати, що зробили ви з моiм крiслом у вашiй спальнi, я хочу знати, як то сталося, що ваша кiмната була порожня, i як опинились ви в нiй знову? Хто спиняеться в цьому будинку, той увiходить крiзь дверi: таке тут правило.

Незнайомець раптом пiдняв угору стисненi в кулаки руки в рукавичках, тупнув ногою i крикнув «годi!» з такою силою, що мiсiс Гол зараз же вмовкла.

– Ви не розумiете, хто я i що я таке? – сказав вiн. – Гаразд. Я вам покажу. Справдi, покажу!

Вiн приклав долоню собi до обличчя, а потiм вiдвiв руку. На мiсцi, де мала бути середина лиця, зазяяла чорна порожнеча.

– Нате! – сказав Незнайомець.

Вiн ступив крок уперед i подав мiсiс Гол якусь рiч, яку вона, вражена рiзкою змiною в його обличчi, механiчно взяла в руки, але, глянувши на неi, заверещала, впустила долi i вiдсахнулась. Нiс – рожевий, блискучий нiс Незнайомця – покотився по пiдлозi.

Потiм Незнайомець зняв своi окуляри, i всi в буфетi остовпiли. Вiн скинув капелюх i шарпливим жестом зiрвав iз себе перуку та бинти. Спершу вони не пiддавались його зусиллям.

Те, що постало перед iхнiми очима, було страшнiше за всякi сподiвання. Остовпiла з жаху мiсiс Гол стояла, розкривши рот, а потiм закричала й кинулась тiкати з дому. Всi заворушилися. Вони готовi були побачити все, що завгодно – шрами, калiцтво, якийсь вiдчутний жах… але – нiчого? Бинти й перука пролетiли через коридор у буфет, перелякавши присутнiх.