Машина часу

– Менi завжди здавалося, що його вуха прикритi волоссям.

– Я побачив iх, коли вiн схилився, ставивши на стiл каву. І в нього очi свiтяться в темрявi.

Спiврозмовник мiй тим часом уже встиг отямитись вiд несподiваного запитання.

– Отож i я гадав, – промовив вiн трошки шепелявим голосом, – що з вухами в нього не зовсiм гаразд, бо вiн усе прикривае iх чуприною. Який же вони мають вигляд?

Було ясно, що Монтгомерi просто викручуеться, але брехуном не можна було його назвати.

– Вони з гострими кiнчиками, – сказав я, – невеличкi й порослi шерстю, так-так, шерстю.

Пронизливий i хриплий страдницький крик тварини долинув до нас iз загорожi. З глибини й сили цього крику було зрозумiло, що це пума. Я помiтив, як Монтгомерi здригнувся.

– Так… – озвався вiн.

– Де ви його знайшли?

– Е-е… Та нiби у Сан-Францiско… Вiн i справдi бридкий. І трохи пришелепуватий. От не пригадую вже, звiдки вiн.

– Та вiн весь якийсь протиприродний, – вiдповiв я. – Щось у ньому е таке… Не подумайте, що я дуже вередливий, але близькiсть його викликае в менi якусь огиду, аж здригаешся, наче вiд дотику чогось нечистого…

Монтгомерi, переставши iсти, зауважив:

– Дурницi, я цього не помiчаю.

І взявся знову жувати.

– Менi таке й на думку не спадало, – сказав вiн. – Але, видно, команда шхуни це вiдчувала….

Раптом удруге почулося виття пуми, ще бiльш страждальне. Монтгомерi стиха вилаявся. Я вже хотiв спитатися у нього про тих людей, яких бачив на березi, коли це знову закричала нещасна звiрина, цього разу короткими й уривчастими звуками.

– А тi вашi люди, що були на березi, – все-таки почав я, – до якоi раси вони належать?

– Бравi хлопцi, га? – неуважно вiдповiв Монтгомерi, з кожним криком пуми все бiльше насуплюючи брови.

Я замовк. А з-за муру долинув зойк iще жахливiшоi розпуки. Монтгомерi зиркнув на мене похмурими сiрими очима й пiдлив собi вiскi. Потiм спробував перевести розмову на алкоголь, запевняючи мене, що тiльки з його допомогою вiн урятував менi життя. Здаеться, вiн хотiв пiдкреслити, що саме цьому я завдячую своiм життям. Вiдповiдав я неуважно. Полуденок невдовзi скiнчився, i служник з клиноподiбними вухами поприбирав зi столу. Монтгомерi вийшов.