Машина часу

Мене особисто найбiльше вразив фокус з моделлю. Пригадую, що я порушив це питання, зустрiвшись в п’ятницю з Лiкарем на засiданнi Лiннеiвського товариства. Вiн казав, що бачив дещо подiбне в Тюбiнгенi, i особливу увагу звертав на те, що одна свiчка пiд час дослiду погасла. Та пояснити, як саме зроблено було той фокус, вiн не мiг.

Я дуже часто вiдвiдував Мандрiвника в Часi i найближчого четверга, за своiм звичаем, так само вибрався до Рiчмон-да. Приiхав я до нього пiзно i у вiтальнi застав уже четверо чи п’ятеро гостей.

Бiля камiна стояв Лiкар з аркушем паперу в однiй руцi i з годинником – у другiй. Я окинув поглядом присутнiх, шукаючи Мандрiвника.

– Тепер уже пiв на восьму, – сказав Лiкар. – Може, пообiдаемо?

– А де ж… – спитав я, назвавши прiзвище нашого господаря.

– А ви щойно прийшли? Це якась дивна рiч. Певно, його десь затримали. У цiй записцi вiн просить нас починати обiд, якщо до сьомоi вiн не з’явиться. Пише, що пояснить усе, коли повернеться.

– Шкода буде, як обiд перестоiть, – зауважив Редактор поширеноi щоденноi газети, i Лiкар подзвонив, щоб подавали на стiл.

Крiм мене, з присутнiх на попередньому обiдi були тiльки Психолог та Лiкар. Але були й iншi: Бленк, вищезгаданий Редактор, один журналiст i якийсь спокiйний, дуже скромний бородань, що, як помiтив я, за весь вечiр не сказав нi слова. Розмовляючи за обiдом, ми по-рiзному тлумачили вiдсутнiсть господаря, а я напiвжартома висловив гадку, що вiн подався подорожувати в Часi.

Редактор попросив пояснити моi слова, i Психолог почав досить незграбно розказувати йому про дотепний парадокс i фокус, свiдками якого ми були тиждень тому. Вiн дiйшов уже до середини своеi розповiдi, коли дверi з коридора безгучно й повiльно вiдчинилися. Я сидiв навпроти них i помiтив це перший.

– А! – промовив я. – Нарештi.

Дверi вiдчинились на всю широчiнь. Перед нами стояв Мандрiвник у Часi. Я скрикнув з подиву.

– Боже милий! Що з вами сталося, друже? – вигукнув Лiкар, глянувши на нього зблизька.

Всi присутнi обернулися до дверей.

Вигляд у нього був i справдi дивний. Пiджак запорошений i забруднений, рукави внизу – в зелених плямах, волосся розкуйовджене. Менi навiть здалося, що вiн посивiв; не знаю, чи то вiд пилу, чи, може, й справдi волосся його трохи посiрiло. Вiн був блiдий як мрець; на пiдборiддi видно було напiвзагоений порiз; обличчя виражало страждання й смуток.