Машина часу

Я впав у важку задуму, коли це думки моi перервав гавкiт собак.

– Чи не можна б чогось попоiсти? – запитав я.

– Можете дякувати менi, – вiдповiв незнайомець. – Я вже звелiв пiдсмажити вам баранини.

– Ото гаразд, – сказав я. – Я охоче поiм.

– Так, але… – Хвилину повагавшись, вiн додав: – Але менi цiкаво дiзнатися, яким же це чином ви опинилися в човнi один?

Менi видалося, що в очах у нього промайнула тiнь пiдозри.

– Оте ще менi кляте гавкання! – раптом вигукнув вiн i миттю вискочив iз каюти.

Я чув, як вiн сердито сперечався з кимось, а той вiдповiдав йому щось незрозумiле.

– Отже, – промовив вiн з порога, – щойно ви почали розповiдати менi свою пригоду.

Я сказав, що звуть мене Едвард Прендiк i що я захоплююся природничими науками, скрашуючи таким чином безбарвнiсть свого досить заможного життя. Це його помiтно зацiкавило.

– Колись i я в унiверситетi студiював усiлякi науки, вивчав бiологiю, писав щось про яечники хробакiв, про травнi органи слимакiв i таке iнше.

Я ще був страшенно кволий i через це своi поневiряння виклав у небагатьох словах, але вiн, очевидячки, був задоволений з моеi розповiдi. І коли я дiйшов кiнця, вiн повернувся до розмови про своi природничi студii та працi з бiологii. Вiн докладно розпитував про Тотенгем-Кортроуд i про Гауер-стрiт.

– А Каплатцi – чи ще й досi вiн у модi? О, який же то був розкiшний мюзик-хол!

Мабуть, вiн був посереднiм студентом-медиком, бо одразу ж перевiв розмову на танцюльки, розповiвши менi при тiм про деякi епiзоди зi свого життя.

– І все це я облишив десять рокiв тому! Яке то все було чудове! Тiльки сам я був тодi зелений та дурний. Вичерпався, ледве сягнувши двадцяти лiт… Тепер уже не те… Стри-вайте-но, я ж повинен зазирнути на кухню до того осла-кока, поглянути, що вiн там робить iз вашою бараниною.

Згори знову несподiвано почулося гарчання, i було воно таке дике, аж я здригнувся.

– Що це таке? – гукнув я до спiврозмовника, та дверi за ним уже зачинилися.

Незабаром вiн повернувся, несучи смажену баранину. Їi запах розпалив у мене такий апетит, що я вiдразу ж забув про те гарчання.

Цiлу добу я тiльки спав та iв i пiд кiнець уже так набрався сили, що мiг встати з лiжка i пiдiйти до iлюмiнатора.