Захребетник

Панi рiзного вiку, здатнi на легкий флiрт або на любов до смертi, проводжали його поглядами, за якi iнший ловелас пожертвував би фамiльним спадком.

Але об’ект жiночого iнтересу крокував далi.

Молодиковi було трохи за двадцять, i вiн вважав себе цинiком.

Цинiком у такi роки стають, якщо зазнають краху в романтичному захопленнi, розтринькають казеннi грошi або розчаруються в iдеалах. Джеймс Рiвердейл, вiконт де Треццо – а саме так звали нашого парубка – припав до втiшливих соскiв цинiзму з причини третього варiанту.

Ще недавно в нього були iдеали.

Чудовi й пiднесенi.

І от вони рухнули, наразившись на голу дiйснiсть.

Ледь отямившись вiд ран, зокрема вiд перелому щелепи – на жаль, найчастiше iдеали, трощачись, вцiляють iдеалiстовi по зубах! – вiн зрiкся колишнiх соратникiв, про що повiдомив iх письмово; чекав виклику на дуель – не дочекався; добу вибирав мiж мотузкою та отрутою – не вибрав; купив собi два камзоли: чорний зi срiблом i кольору корицi, з позолоченими гачками; i нарештi попросив поради у безмежно любого дiдуся:

«Як бути далi?»

Дiд, Ернест Рiвердейл, граф ле Бреттен, що брав якнайжвавiшу участь у долi улюбленого внука й чимало сприяв поваленню iдеалiв, дати пораду не вiдмовився.

Курорт, сказав дiд, пиятика та коханка. Коханок краще двi: молоденьку для куражу та зрiлу для престижу. Ще краще три, але тодi весь вiдпочинок пiде грифоновi пiд хвiст.

– Але куди менi поiхати?

Вибiр курорту для парубка був куди складнiший од вибору мiж мотузкою та отрутою.

– Їдь до Бадандена, Джеймсе.

Там, де сонце кипить у кровi, душа лiкуеться сама собою…

Патрiарх родини хотiв додати, що у двадцять чотири роки новi крила в душi вiдростають швидше, нiж хвiст у ящiрки, але посмiхнувся й промовчав. Вiн був мудрим чоловiком, Ернест Рiвердейл, мудрим, а головне, делiкатним.

Рiдкiсна риса як на близького родича.

А як на родича похилого вiку – подвiйно рiдкiсна.

* * *

Дiд мав рацiю. Якщо по дорозi з Реттii до кордонiв Баданденскоi тиранii Джеймс удався до самоiдства i думав, що з життям покiнчено, то вже проiжджаючи над бухтою АбульФаварiс, вiн одержав запрошення вiд вусанябахадура, героя Шейбубськоi баталii, роздiлити з левами пустелi казан плову.

Тут, на чудесному лонi природи, для военачальникiв, поранених у битвах за вiтчизну, указом тирана Салiма iбн Салiма XXVI було обладнано райський закуток iз казенними красунями та юними виночерпiями.

А ветерани, кайфуючи, мучилися непогамованим почуття гостинностi.