Захребетник

Така непохитнiсть пасуе в коханнi, бо е ознакою вiрностi душi, як сказав поет Мушрiфа Хаммарi, у чий гарем Джеймс прямував, але так i не дiйшов.

Але у двобоi…

Нападаючи та вiдбиваючись, Джеймс раз у раз ловив себе на вiдстороненнi, на холодному поглядi збоку. Вiн рiшуче був неспроможний сприймати цю ненормальну сутичку як смертельно небезпечне заняття. Усе занадто скидалося на навчання у фехтувальнiй залi. І навiть не на asso, про яке сказано в пiдручнику пана Валтасара Фейшера: «Asso – це вдавання двобою на шпагах, в якому витрачаеш на супротивника всi удари та всi вiдбивання, яких тiльки навчився, та намагаешся обманювати фiнтами, щоб торкнутися або вiдбити удари».

Двобiй на вулицi Малих Карбувальникiв глупоi ночi, наскрiзь пронизаноi клинками зiрок, найбiльше був схожий на виконання конкретного завдання, поставленого учневi строгим маестро.

Учень, будемо чеснi, старався щосили.

Маестроневидимець мiг би пишатися ретельнiстю рябого та його винахiдливiстю в спробах виконати урок якою завгодно цiною.

А Джеймс одержував щиру насолоду вiд того, що раз по раз пiдводив «мисливця» до можливостi застромити шпагу в жаданий бiк, – а проте уникав уколу. Той факт, що рябий користувався кинджалом винятково для захисту, маючи намiр уразити його саме шпагою, лише пiдсилював «навчальнiсть» подii.

Мiсяць завис над дахом будинку.

Зiрки перешiптувалися мiж собою.

Тiнi металися по стiнах.

Рапiра ковзнула праворуч, наразившись на кинджал. Дага зустрiла шпагу, завертiла у витонченому танку та й повела вбiк – вiдпочивати.

Технiцi рябого, загалом доволi пристойнiй, усетаки бракувало блиску. Занадто педантично, занадто правильно. Особистий почерк щойно почав прокльовуватися крiзь залiзнi грати класики.

Але брак оригiнальностi рябий з успiхом компенсував швидкiстю та миттевою реакцiею. Подумки Джеймс йому аплодував i пророкував славетне майбутне. Якщо, звiсно, в рябого взагалi е майбутне.

Якщо воно не закiнчиться просто тут.

Ось зараз.

Легiньвiтер, сприйнявши мiсяць за казан iз пловом, вiд душi сипонув туди шафрану.

Серпик, ще недавно срiбний, налився соковитою жовтизною. Ювелiрканiч заходилася гранувати зiрки, знiмаючи шлiфувальним колом карат за каратом. Густосинi сутiнки оповили Баданден. Будинки вздовж вулицi стали схожi на руiни стародавнiх поселень. Глинобитнi дували розпливлися в жовтому сяйвi, й обриси iхнi нагадували тепер бархани пустелi.

Здавалося, цi бархани мають людськi профiлi.

Проте Джеймс нiчого не помiчав.