Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею

Поневiрятимешся зi стогоном поверхами, як безпритульна примара комунiзму, i гримiтимеш ланцюгiв до кiнця своiх днiв…

– Пробачте, де тут 36-а кiмната?

– П'ятi дверi по коридору.

Оце вже було по-дорослому! Справжнi апартаменти старслiда з особливо важливих. Певно, у вiддiленнi йому тимчасову «хижку» видiлили, яка вже знайшлася. Величезний стiл: лiтера «Т» червоного дерева. На стiнах – панелi «пiд дуб» (або насправдi дубовi?!), книжковi полицi, тяжкi портьери на вiкнах. Розкiшне письмове приладдя (чорнена бронза…), два телефони «пiд старовину».

– Здрастуйте, Валерiю Яковичу. Сiдайте.

Крiсла оббитi скрипучою шкiрою. Сядеш – потонеш.

– Ось, ознайомтеся, – беру пачку листкiв, роздрукованих на «лазерцi». Навздогiн вручаеться зелений маркер. – У разi розбiжностей – правте.

Оперативно працюють! І коли встигли?

Читаю. Фрази сухi, казеннi, не моi – але по сутi, нiбито, все вiрно. Хороша пам'ять у пiдполковника Качки! Стоп.

– Вибачте, Матвiю Андрiйовичу… Тут написано: «Почувши пiдряд три пострiли»…

– Щось не так?

– Ну, спочатку я взагалi не зрозумiв, що це пострiли. Думав, хлопчаки з петардами. І, крiм того, пострiлiв були два.

– Ви упевненi? Не помиляетеся?

– Ну… – я завагався, спробував пригадати. – Начебто, два. Але ручатися не стану.

– Я розумiю вас, Валерiй Якович. Йшли, думали про свое, пiд ноги дивилися, щоб не впасти… А пострiлiв насправдi були три. Один попереджувальний, в повiтря, i два в нього.

Качка дивиться на мене. Ласкаво, по-батькiвськи. Вiн дивиться – а менi вже, загалом, все ясно. Звичайно, пострiлiв були два. Обидва – у злочинця. А пiдполковнику треба, щоб три. Щоб перший – попереджувальний. Ясна рiч, начальство у будь-якому разi закрие очi – небезпечний манiяк, не якийсь там задрипаний кишеньковий злодiй. Чому б не пiти назустрiч хорошiй людинi?

– Гадаю, ви маете рацiю. Хай залишаеться три пострiли. Я, швидше за все, помилився.

Качка кивае. Ми чудово один одного зрозумiли. Читаю далi.

Пару дрiбних неточностей виправив. Бiля кожноi правки вивiв на полях: «Виправленому вiрити» – i пiдпис. Ще один пiдпис – в кiнцi, пiсля «З моiх слiв записано правильно».

– Велике спасибi, Валерiю Яковичу. Ви нам дуже допомогли. Ну, бувайте здоровi. Якщо знадобиться, ми вас ще викличемо, але, думаю, потреби такоi не виникне. До суду Скоморох, судячи з дiагнозу, не доживе… Всього найкращого.