Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею

– А ну ж бо, ану!

– «…Ви – страшнi, коли отак поводите очима… Чого менi так страшно – я не знаю; таж я нiчим не винна перед вами – i все ж я почуваю, що боюсь!» Матвiю Андрiйовичу, вiн ii пiсля цього не вiдразу душить! Там у них дiалог. Потiм Отелло душить Дездемону, i, не додушивши, двiчi ударяе кинджалом.

– Точно! Нiж у нього вiдiбрали. Значить, збирався спершу душити, а потiм ножем… Ясно. Шкода, Валерiю Яковичу, що ми з вами ранiше не познайомилися! Залучили б як експерта!

Ми обидва смiемося цьому несмiшному жарту, пiдполковник наливае знову: «За все, що добре закiнчуеться!» – i якраз коли ми чаркуемося, лунае стукiт в дверi.

На порозi у супроводi чергового з’являеться моя Наталя.

3

Поки ми iхали додому – за шаленi грошi, опiвнiчним таксi – Наталя спершу ображалася: я, мовляв, рознервувалася, а вiн iз ментами коньяк глушить! Потiм раптом замовкла, притислася до мене, i так ми сидiли, обнявшись, до самого будинку. Мир.

Все обiйшлося, все добре. Все вона чудово розумiе. І я ii розумiю: перехвилювалася за коханого чоловiка.

Денис вже спав, а ось ми довго не могли заснути. Лежали в лiжку, я Наташцi переповiдав своi пригоди, барвисто, в особах, розплiскуючи залишки переляку, переплавляючи iх на смiх, на дрiб'язкову клоунаду, а далi якось раптом…

Нi, не заснули.

Навпаки.

Розбудив мене телефонний дзвiнок. О пiв на десяту. Дзвонив круглощокий пiдполковник Качка. Просив зайти, звiрити i пiдписати свiдчення.

Але вже не в привокзальне вiддiлення, а на Совнаркомiвську, в «Сiрий Будинок». На аудiенцiю до слiдчого я вирушив пiшки – на щастя, вiд вулицi Фрунзе до Совнаркомовськоi рукою подати. Символiчно, однак: Фрунзе начебто i сам був наркомом, якщо я не помиляюся.

А у нас зараз наркомами наркоманiв звуть.

Чергового на входi про мiй вiзит попередили заздалегiдь. Мигцем поглянув у журнал, у пред'явлений паспорт i вiдразу ж видав пропуск, суворо попередивши: «Не забудьте здати на виходi!» Спробуй-но тут забути, аякже! Це в Австралii один мiй приятель примудрився заначити разовий пропуск у тамтешне Мiнiстерство Оборони – просто так, як сувенiр на згадку! Вартовому на виходi сказав, що пропуск загубив, i поки бiдолаха-абориген, жертва цивiлiзацii, мiркував, що робити – спокiйнiсiнько собi пiшов.

А нам Австралiя не указ! Загубиш пропуск – мабуть, взагалi звiдси не випустять.