Снулль вампіра Реджінальда

– Цур iм, твоiм Вальпургiналiям! Їдь-iдь, i нехай тебе зжере гомолюпус!

В останнiх словах майбутньоi магiстреси не вiдчувалося запалу. Звiсно ж, чоловiк поiде. І гомолюпус його не зжере, подавиться. Ото дурник: дружина хвилюеться, переживае, а вiн бундючиться, аж дметься од лиха. Наче орденом нагородили…

Вiдьма глянула в дзеркало – i зойкнула. Замiсть свого не дуже юного, але ще цiлком привабливого личка Мелiс побачила в дзеркальнiй гладiнi незнайомця: лисого старого зi шрамом на щоцi.

– Доброго здоров’ячка, – старий уклiнно схилився, сяйнувши лисиною.

 – Вибачте, що без запрошення. Фортунат удома?

Позаду непрошеного вiзитера клубочилося й палахкотiло. Часом iз полум’яного мороку проступали стiни пiдземелля: горбкувате камiння, низьке склепiння, в трiщини вбито лиховiсного вигляду гаки. Кiстяк на ланцюзi доповнював картину. Сiпаючись, мов у пропасницi, вiн часом простягав пальцi до старого та клацав зубами, раз по раз промахуючись на якусь жалюгiдну п’ядь.

– Згинь! – не обертаючись, наказував старий.

 – Спопелю! Прошу пробачення, мiстрис, це я не до вас…

Вiдьма вiдсунула крiсло вбiк, аби чоловiк краще бачив дзеркало.

– Любий, до тебе прийшли!

– Хто? Звiдки?

– Помоему, з пекла. Сказати, що ти пiшов до Матiаса Кручека?

– У жодному разi! – Фортунат примружено вдивився в клуби диму. – Гарпагоне, друзяко! Для тебе я завжди вдома!

Радостi венатора не було межi. Вiн навiть засунув руку в дзеркало по лiкоть i обмiнявся зi старим мiцним потиском. Назад Цвяхова долоня вернулася геть закiптюжена.

Кiмнатою розiйшовся задушливий запах гару.

– Знайомтеся! Мелiс, це Гарпагон Понурий, мiй учитель. Гарпе, це Мелiс, моя дружина. Даруй, що втручаюся, але схоже, кiстяк тебе дiстав. Менi спалити його, чи ти сам?

Гарпагон тричi плюнув через плече. Спалах – i буйний кiстяк, котрий мить тому схопив-таки старого за чемеру, згинув разом iз ланцюгом. Почулися стогони. Вони швидко перейшли в безтямне белькотання i затихли.

– Щиро радий знайомству. Мiстрис, ви чарiвнi.

Цей маленький пройдисвiт вас негiдний, – в Гарпагонi вiдчувалися порода й виховання. І схоже, перше боролося з другим. – Фарте, я на кiлька слiв. По приiздi до Брокенгарца ми з Люстеркою будемо чекати тебе в «Замурзаному Фрiцi». Захопи амулет вiд пристрiту, який ти менi обiцяв. Якщо гребеневi хрящi василiска засохли, поклади в гнiздо новi. Домовилися?

– Не знаю, Гарпе, – венатор насупився. – Можливо, я не приiду. Вам доведеться шукати менi замiну.