Снулль вампіра Реджінальда

Сiв на колишне мiсце, згорбився, накинув на плечi вовняний плед. Немов пiднебесся над хлопом затягло хмарами, заважаючи дивитися на зiрки.

– Добродii, вам бувае страшно?

На щастя, хоробрi гвардiйцi були заклопотанi власними справами. Інакше вони неодмiнно поцiнували би дивовижнiсть Пумпернiкелевоi реплiки. Чи бувае нам страшно? Хiба страх бувае? Страх накочуе, приходить, охоплюе…

Обидва маги кивнули без коментарiв.

Так, мовляв, бувае.

– Безпричинний? Ірреальний?

– Усiлякий, – вiдповiли маги.

– Але такий, що страшнiшого не бувае?

– Такий – теж.

Скарбiвничий зiтхнув iз полегшенням.

– А я думав, що це тiльки в мене… Хочете, розповiм?

* * *

Смутна повiсть Августа Пумпернiкеля, розказана плутано тихим голосом при беззаперечному спiвчуттi всiх слухачiв

У всьому минулому винуватi зiрки.

Уперше жахливий сон наснився Августовi Пумпернiкелю за рiк до закiнчення Академii. Готуючись до iспиту з теорii небезпечних наближень, вiн настiльки поринув у медитацiю, що не помiтив, як заснув.

І перше, що побачив юнак у тiм снi, були зiрки.

Вiн перебував у примiщеннi без даху. Зоряний пил безборонно сипався в зал, де арифмети: скопцi, керiвники кафедр i студiозусивипускники – насолоджувалися гармонiею чисел. О, тут панував справжнiй бенкет розуму! Вiдкинувшись у застелених килимами ложах, упавши на волохатi звiринi шкури, часом освiжаючи себе яблуками та збадьорюючись вином, товариство дозволяло собi найвишуканiшi у свiтi задоволення.

Однi шалено бавилися скалярними й векторними величинами.

Другi, впавши в екстаз, вiддавалися стохастичнiй апроксимацii. Третi, регочучи, мiнiмiзували функцiонал середнього ризику. Декотрi ретельно користувалися iнтерполяцiйними полiномами, iншi – вирощували дерева рiшень, в усiй iхнiй просторовiй i тимчасовiй складностi.

Словом, снився рай.

Мовчазнi служники снували помiж ложами, розносячи досконало бiлий папiр, жовтуватий пергамент i кремовий папiрус iз цукрового очерету. Вiд чорнильницьневиливайок млосно пахло розарiем, скрипiли пера, записувалися формули й рiвняння, яким ще не було рiвних, – корiнь добували з усього сущого, чудовий квадратний корiнь, чий смак солодкий до млостi, а плоди ароматнi!

І раптом зоряний пил над головами перетворився на руку велетня.

Волохата, могутня рука опускалася дедалi нижче. Було добре видно, як виграють атлетичнi м’язи, бугруються пiд шкiрою. Густо поросле волоссям передплiччя могло розчавити всiх, що зiбралися.