Шлях меча

Рука в тебе тепер е – залiзна, мiж iншим – то й будеш нею водити: туди-сюди, туди-сюди… Вказувати. Ось. А керувати можна й звiдси – для твоеi ж безпеки. Бо в мiстi у нас неспокiйно – недавно ще двох мертв’ячкiв знайшли, i третього, живого, але однорукого, на кшталт тебе. Тепер Коблановi роботи додасться – другу руку кувати!

Моя лiва долоня намацала масивний свiчник, що стояв на столi.

– То що, до кого пiти, про що запитати? – безневинно запитав блазень. – Нумо, керуй!

Я щосили запустив у нього свiчником. Друдл легко ухилився i, огидно кривляючись, вискочив у дверi.

Почувся звук засува… рiдний i до болю знайомий.

8

Того ж дня я сунув буллу пiд нiс Коблановi. Коблан довго читав, ворушачи губами, потiм повернув менi буллу, якийсь час думав i, нарештi, поцiкавився:

– Тобi чогось принести?

І цього знущання я вже не витримав. Нехай блазень… Але Коблан?!

І я вдарив коваля Коблана. Ударив правою, залiзною рукою. Навiдлiг. Щосили. По обличчю.

І вцiлив.

Коблан похитнувся, здивовано подивився на мене, потiм пiдняв руку до обличчя, обтер кров iз розсiченоi вилицi i з подивом задивився на своi почервонiлi пальцi.

Я зробив крок до дверей.

І тут коваль Коблан заревiв, як… як я не знаю хто, i я вiдчув, що потрапив пiд ногу слоновi, ще трохи – i в мене зламаються ребра, причому всi одразу; а тодi мене пiдняло в повiтря, i я зрозумiв, що лечу. Втiм, летiв я недовго, вiд удару в мене потемнiло в очах, i коли я прийшов до тями, то виявив, що лежу на злегка схиленому власному лiжку.

Бiльше я не пробував бити коваля.

9

…Через якийсь час – минуло вже бiльше двох тижнiв мого ув’язнення – я зрозумiв, що менi нема на що сподiватися. Це була змова. Змова проти мене. А може, не тiльки й навiть не стiльки проти мене…

Так, усе складалося воедино. Друдл, який вмовив мене замовити собi залiзну руку – i замовити ii саме в Коблана; Коблан, який узявся робити свiдомо марну рiч; разом вони заморочили менi голову й замкнули тут, а тепер намагаються остаточно звести з розуму (до речi, ще трохи – i iм це вдасться).

Навiщо?

Ось цього я зрозумiти не мiг. Може, це якось пов’язане з дорученням емiра? У своiх пiдозрах я доходив до того, що зараховував i Коблана, i Друдла, i навiть мого ан-Танью до лиховiсноi мiфiчноi секти ассасинiв, що проливають кров, про яку складав пiснi ще Масуд ан-Назрi. Втiм, кров справдi лилася на вулицях Кабiра – так що й легендарнi ассасини цiлком могли виявитися реальнiстю.