Шлях меча

Вiн розвертав i розвертав, навсiбiч летiли якiсь рванi й бруднi ганчiрки, шматки шкiри, шматки найтоншоi вiзерунковоi парчi, обривки шовку – вони встелили вже всю пiдлогу навколо Друдла, i iм, здавалося, не буде кiнця.

Проте, добряче потрудившись, Друдл усе ж дiстався до жаданого вмiсту й з радiсною усмiшкою вручив менi невеликий пергаментний сувiй, запечатаний особистою печаткою емiра Дауда.

Я зламав печатку й пробiг текст очами. Усе було правильно: подавцевi цього, Ченовi Анкору Вейському, пропонувалося надавати всiляку допомогу й сприяння на територii всього Кабiрського емiрату, а також васальних князiвств i дружнiх держав.

Унизу стояв добре знайомий менi пiдпис великого емiра Дауда Абу-Салiма.

Доки я читав, блазень заглядав менi через плече, так що я був певен, що вiн теж встиг ознайомитися зi змiстом булли. Якщо не ознайомився ранiше…

– А що, з’iв? – зловтiшно запитав я. – Себто – прочитав?!

– Нi, – розплився страшенно задоволений блазень, – я читати не вмiю! А що там написано? Певно, що ти, Чене, – дурень? Та про це писати необов’язково, це й так усi знають.

Я спробував утримати себе в руках. Якщо бути точним – в однiй руцi.

– Клич коваля Коблана! Тут написано, щоб усi жителi Кабiрського емiрату сприяли менi. І я вимагаю, щоб мене звiдси випустили! Негайно!..

– А навiщо, власне? – поцiкавився блазень. – Тут тебе годують, напувають, сприяють, i робити нiчого не треба – знай собi руку вправляй…

Вiн несподiвано пiдстрибнув i пiдморгнув менi.

– В Чена-дурня отака металева е рука, – проспiвав вiн, кривляючись, – i сприяння вiд Коблана пити вина з бурдюка! Навiщо тобi звiдси йти?

– Великий емiр доручив менi розслiдування. І ти ж не гiрше вiд мене про це знаеш! – я сам дивувався, навiщо кажу все це Друдловi.

– І як ти збираешся розслiдувати? – не вгамовувався допитливий Друдл. – Мертв’ячкiв розпитувати? Слiди по ночах шукати?

– Крiм мертв’ячкiв, е ще й живi! – огризнувся я.

– Сприяння – це правильно, – з наснагою пiдхопив блазень. – Ото ми й будемо тобi сприяти. Ти сидiтимеш тут i розслiдуванням керуватимеш, як головний дурень – а ми з Кобланом будемо сприяти й твоi доручення, як меншi дурнi, виконувати. І вийде в нас чудове розслiдування дурнiв!

Я вiдчув, що нестримно шарiюся.

– Тож i сиди тут, – продовжив Друдл, – i керуй.