Шлях меча

6

Я очiкувально глянув на блазня. Друдл не звернув на мiй погляд анi найменшоi уваги й одразу ж плюхнувся на ту ж подушку, з якоi щойно пiдвiвся емiр.

У блазневих руках у невiдь звiдки опинилася таця з горiховою пахлавою, i вiн миттю набив солодощами свiй рот, що розтягнувся аж до вух. По моему, стiльки пахлави не влiзло б i в сiдельний хурджин.

– Ти дурень, – Друдл для певностi тицьнув у мене товстим i липким пальцем. – Сперечатися будеш?

Я спершу похлинувся, нiби це в мiй рот набили гору ласощiв, потiм уявив, як я сперечаюся з Друдлом на запропоновану тему, й сам не помiтив, як заперечно похитав головою – заперечуючи невiдь що.

– Отже, домовилися, – задоволено пiдсумував блазень. – Ти дурень. І я дурень. Тому поговоримо, як дурень iз дурнем. Руку нову хочеш?

– Зле жартуеш, Друдле, – упiвголоса вiдповiв я, вiдчуваючи, як у менi закипае гнiв.

– Це вiдповiдае розумний Чен Анкор, – таця з пахлавою порожнiла на очах.

– Хочу!

Я навiть не встиг змiркувати, що вiдповiдаю. І справдi стаю дурнем…

Друдл жбурнув порожньою тацею об стiну й радiсно застрибав на подушцi, що сплющилася пiд його важким задом.

– Вийшло, вийшло! – заволав вiн на всi покоi, i я злякався, що зараз сюди збiжаться слуги – рятувати емiра вiд нiчних демонiв.

Я озирнувся – про всяк випадок – i пропустив момент, коли в Друдла з’явилася нова таця.

– Так, продовжимо, – блазень задумливо пожував ягiдку, плюнув кiсточками в мiдне кадило, не потрапив i досадно скривився. – Переходимо до другоi частини наших дурних мiркувань! А меч ти новий хочеш? Гарний…

– Нi, – твердо вiдрiзав я. – Не хочу.

– Чому? – запитав блазень, хоробро об’iдаючи гроно виноградне. – Була одна залiзяка, буде iнша…

Я похмуро усмiхнувся.

– Меч – не залiзяка, Друдле.

– Ясна рiч, – легко погодився блазень. – Я й не сперечаюся. А ти перестань зображати грозову хмару – свiчки вiд страху згаснуть. Ти краще ось про що подумай: меч твiй – залiзний… Та знаю, знаю, що сталевий – не будь мудрагелем! Отож, меч – залiзний, рука – жива… меч, як ми з’ясували, це продовження тебе самого… А рука?

– Що – рука? – тупо запитав я.