Шлях меча

Деяких Малих я знав дуже давно, iз самого народження – вони споконвiку приписанi до свити Мейланьських прямих мечiв Дан Г’енiв. Тi з них, чиi клинки були ледь-ледь вигнутi, попри двосторонню заточку, а на чашках гард красувалося вiзерунчасте карбування, володiли Придатками, якi особисто обслуговували Придатка Чена. Іншi – короткi й широкi кинджали з плебейськими замашками – стежили за безлiччю суетних дрiбниць.

Примiром, щiльно зачиняли вiкна, щоб повiтря в примiщеннi залишалося сухе i тепле – вiрнiше, стежили за вiдповiдними дiями довiрених iм Придаткiв, – або розставляли глечики, в яких плескалася густа червона рiдина.

Пролити кров означало зiпсувати Придатка, а це непрощенний промах Звитяжця; пролити ж вино iнодi було необхiдно, хоча воно й змушувало Придаткiв утрачати контроль над собою, впадаючи у сп’янiння. Жоден Звитяжець не виведе п’яного Придатка на турнiр чи навiть пересiчну Бесiду.

І добре, що не заборонено. Я ще повернуся до сп’янiння й до того, чому я – Мейланьський Єдинорiг – вiддаю перевагу саме родовi Анкорiв Вейських.

Але про це iншим разом.

3

Запалили свiчки.

Я щойно зiбрався наказати, щоб мене роздягнули, – люблю, коли полiрування клинка виграе полисками живого полум’я й кольорових тiней од вiконних вiтражiв, нагадуючи змiiну шкiру пiсля купання, – але сталося непередбачуване.

На порозi зали зринув есток Заррахiд, який ось уже близько сотнi рокiв служив у мене дворецьким. Його минуле – я маю на увазi минуле до того, як вiн прийшов до мене на службу – було повите мрякою, i я знав лише, що вузький i хижо витягнутий есток iз незвичним для корiнних кабiрцiв жолобом майже на всю довжину клинка – виходець iз захiдних земель, з Оразма чи Хiни, якi граничать iз Кабiрским емiратом уздовж лiвого рукава жовтоi Сузи й пов’язанi з ним васальною клятвою.

Утiм, Заррахiдове минуле цiкавило мене мало. Менi було досить того, що зараз на кожнiй iз чотирьох смуг чорного металу, з яких сплiталася гарда мовчазного естока, стояло мое особисте клеймо – здиблений единорiг. До того ж, я не раз переконувався в Заррахiдовiй дiловитостi й беззастережнiй вiдданостi, а його манерам мiг позаздрити будь-який високошляхетний Звитяжець.

Я, примiром, часто заздрив. І переймав дещо, зовсiм не соромлячись цього.