Шлях меча

Зате захищатися вiд увiгнутого Кресса, не вдаючись до випереджальних випадiв, було нелегко й доволi цiкаво, особливо з огляду на Нагiнату Каторi, яка крутилася поруч – отож менi доводилося заодно вiдслiдковувати ii ратище, яке проносилося мимо.

У звичному гаморi менi причувся стороннiй звук, i лише зупинившись, я змiркував, у чому рiч.

Плакала дитина.

І засмiялися всi Придатки, перезираючись i усмiхаючись один одному; i засмiялися Звитяжцi.

А на родиннiй пiдставцi непорушно лежав Фархад iль-Рахш, ятаган фарр-ла-Кабiр.

Церемонiя Посвяти завершилася.

Я з деяким жалем опустився назад у пiхви й раптом пiймав на собi чийсь уважний погляд.

У кутку помосту на поясi мiцного приосадкуватого Придатка в нарочито короткiй вовнянiй джуббi погойдувався Дитячий Учитель роду Абу-Салiмiв. Формою i виглядом Учитель нiчим не вiдрiзнявся вiд ятаганiв, але був значно легший i менший, iз бiльш дзьобоподiбним рукiв’ям для кращого упору мiзинця. Сам старий Фархад i за десять-п’ятнадцять рокiв буде занадто важкий для дитячоi руки – тому, коли юний Придаток уперше стане на ноги, у його долоню ляже родинний Дитячий Учитель, щоб супроводжувати дитину до повнолiття.

Щоб учити. І, передавши через належний строк пiдготовленого Придатка Фархадовi, очiкувати наступного.

Інодi Звитяжцi ще вiд народження готувалися стати дитячими вчителями. Але здебiльшого ставали ними вже досвiдченi, старенькi клинки, розмiри й вага яких дозволяли iм працювати з незрiлими Придатками, замiняючи бiльших Звитяжцiв, якi очiкували свого часу.

Деякi родини – наприклад, Синганськi полум’янi Криси або родичi того ж Чорного Н’Гусу, кривi й одночасно дволезi Панга – за спiльностi форми мали родичiв геть рiзноi ваги й довжини. Це було зручно, бо дозволяло використовувати пiдлiткiв-Придаткiв протягом усього перiоду навчання, допускаючи iх навiть до окремих Бесiд усерединi родини.

Утiм, учителi в Кабiрi, як i в Мейланi, рiдко вступали у випадковi Бесiди, задовольняючись закритими зустрiчами з колегами. Менi кiлька разiв доводилося бути присутнiм на цих зустрiчах як глядачевi – единому глядачевi, допущеному з поваги до славних моiх предкiв, – i я був уражений навiть не стiльки майстернiстю Дитячих Учителiв, як iхньою унiкальною здатнiстю вчасно осмикнути руку невмiлого Придатка або в останню мить змiнити напрям помилкового удару.

Майстернiстю мене здивувати було важко, зате акуратнiсть Дитячих Учителiв – або Кола Опiкунiв, як вони самi себе називали, – була понад усяку похвалу.