Пасербки восьмої заповіді

Прихильно приймаючи залицяння й коштовнi знаки уваги, Марта завбачливо тримала своiх кавалерiв на вiдстанi, перiодично витягаючи з голiв надто завзятих заздалегiдь заготовлену фразу чи згадку про вчорашню розмову – i залицяльники бентежилися, червонiли й на якийсь час давали Мартi спокiй.

Оженити на собi одного з цих пихатих жевжикiв Марта могла дуже легко, але те, як жила баронеса Айсендорф, ii аж нiяк не надихало, та й нiхто iз залицяльникiв не подобався Мартi настiльки, аби зважитися пов’язати з ним свое подальше життя.

Як часто бувае, все вирiшив випадок; i випадок цей звався Джозефом Воложем.

2

Джозеф Волож був кишеньковим злодiем. Спритним, щасливим, веселим – але кишеньковим злодiем. Із тих, кому тiсно у власнiй шкiрi, хто мимохiдь украде важкий гаманець, набитий золотом, не забувши замiсть нього пiдсунути роззявi-власнику такий же важкий камiнь, загорнутий у хустку, що його здивований та обурений потерпiлий знайде, тiльки-но прийшовши додому; iз тих, хто половину добутого легковажно роздасть злиденним пиякам, на решту щедро почастуе своiх приятелiв, а до ранку знову залишиться нi з чим i, весело насвистуючи, вирушить на промисел.

Крав Джозеф переважно в багатих. О, зовсiм не тому, що сумлiння не дозволяло йому обкрадати бiдних – якщо нестатки дошкулять, то дуже навiть дозволяло! Поступливе сумлiння в такому разi замiняв простий i точний розрахунок: у багатих людей грошей бiльше. Отже, вкравши один раз, можна в достатку жити якийсь час, перш нiж доведеться знову вдатися до свого ремесла.

А якщо скубти гамани занадто часто, та ще й у тому самому мiстi – зростае ризик попастися. Джозеф не хотiв кидати Вiдня. Вiн йому подобався. Джозеф iз задоволенням ходив в оперу – i не тiльки «працювати», – вiн захоплювався вiденською архiтектурою, йому були до душi тутешнi винарнi й тутешнi жiнки…

Джозеф жив у Вiднi вже бiльше року i мав намiр пожити ще – скiльки зможе.

Але Джозеф був кишеньковим злодiем. ЛИШЕ кишеньковим злодiем.

І дуже скоро з’ясував, що кишеньковий злодiй, на думку вiденського «дна», – аж нiяк не найбiльш привiлейована верства злодiйськоi гiльдii.

У Вiднi споконвiку цiнувалися домушники. Саме вони вважалися тут злодiйською елiтою, хоча Джозеф так i не змiг зрозумiти – чому? Такий стан речей зачiпав його професiйну гордiсть, i якось Джозеф зопалу кинув своерiдний виклик Арчибальдовi Шварцу на прiзвисько Грижа – визнаному авторитетовi серед вiденських домушникiв.