Життя в рожевому

Святкуемо, бо дiстали квитки на квiтневий матч iз ленiнградським «Зенiтом», що вiдбудеться за мiсяць. Перший тур чемпiонату з футболу, не просто собi якийсь пересiчний матч. У тебе ж старший нiби футболiст? Вiн пiде вболiвати?

– Неа. Так, захоплювався, давно футбол закинув, – iз сумом протягнув уже трохи п’яний Роман. – Тепер украiнськими вiршами захоплюеться. І ще невiдомо, яке з цих хобi бiльш травмонебезпечне…

– Життя… – iронiчно констатував бiлобрисий i знову запропонував: – Випиймо!

Усi знову дружно перехилили чарки.

– А тепер, друже, розкажи чим що ти робиш i яким вiтром тебе занесло до нашого клубу фанатiв «Динамо»?

Товаришi бiлобрисого тiльки похитали головами на це зауваження, а Роман усмiхнувся i, слово за слово, почав розповiдати, чим закiнчилася бiйка iз завучем на випускному, i як усе було зi вступними, i навiть про свiй авiацiйний завод. Хлопцi виявилися сердешними. Романа пригостили ще й вином, киiвською котлетою та борщем.

З ресторану юнак вийшов уже навiть не трохи напiдпитку, а п’яний i хоробрий, тому й вирiшив цього разу не пасувати перед кпинами дiвчини.

Люся вже чекала на нього посеред площi, i було видно, що помiтно хвилюеться. Роман про себе зазначив, що дiвчина також готувалася до зустрiчi: на нiй були наряднi туфельки (теж трохи не по погодi), костюм нiжно-бузкового кольору зi спiдницi та якоiсь фантазiйноi чи то блузи, чи то м’якого пiджака i свiтле пальто. «Ух ти яка!» – Роман не витримав i присвиснув, досить фривольно обiйнявши Люсю за талiю. Дiвчина знову зайшлася маковим цвiтом на всю щоку:

– Ай, вiдчепися! Я на тебе пiв години чекаю! Могла б вже й пiти… – а потiм, подумавши, ще й додала: – То я не для тебе звiсно, так вирядилася. Вчора святкували iменини тiтки. До такоi оказii я собi й змайструвала цей елегантний костюм.

І Люся крутнулась, немов модель Киiвського будинку моди, а за тим люто вп’ялась очима в Романа:

– А тебе, дурбецало, взагалi дочекалася тiльки тому, що не хотiла ввечерi сама йти до Будинку офiцерiв.

Ось! – на одному диханнi випалила розлючена дiвчина й склала руки на грудях, уже готуючись йти геть.

– А-а… Ну тепер зрозумiло! – кепкуючи знизав плечима Роман i розсмiявся: – Липки – то ж такий небезпечний район, що тебе, таку красиву, мабуть, викрадуть патрулi.

Люся гнiвно стукнула пiдбором об асфальт i рушила геть. Юнак враз протверезiв i кинувся ii наздогiн:

– Та почекай!.. А ти й справдi прекрасна в цьому костюмi… В мене аж перехопило дух.