Крижане кохання ГУЛАГу

Тiтка привiтна, однак, як завжди сама собi на розумi й нiколи ти напевне не знаеш, чи щира вона. Квартира була такою самою, як i ранiше. Хiба що не було домоправительки та тацi, котру б вона принадно викочувала на середину вiтальнi з усiлякими нечуваними для голодного Киева наiдками. «Хоча чому ж голодного?» – почав розмiрковувати молодий чоловiк. – Це в нас iз Галею нiчого за душею немае. Але ж е i ще iншi…». І хоча ця думка явно суперечила iдеi соцiальноi рiвностi радянськоi держави, вiйськовий (як, власне, i в разi з украiнською мовою) не став давати iй оцiнку й таким чином зароджувати зерно протирiччя всерединi себе.

Панi Наталя не втратила своеi вроди, навiть навпаки, набула якогось iншого вимiру жiночоi зрiлоi привабливостi. Вона iнертно усмiхалася гостям. Не було в нiй анi роздратування через те, що старший запросив двоюрiдного брата та ще i його невiстку так нахабно, раптово, до iхньоi оселi; анi радостi зустрiчати гостей.

По телевiзору йшов киiвський тогорiчний кiнофейлетон, що вже став бестселером: «Тарапунька та Штепсель пiд хмарами». Однак (i Коля це неабияк зауважив) родина його дядька не особливо звертала увагу на ту дивину – телевiзор. Дивилася в пiв ока. Микола про себе подумав: «Ось би нам такий у сiльський дiм культури! А то з нашого, павельского i не видко було б ту вишку телецентру, на котру вони вилазять…».

Стiл накрили у вiтальнi – подали кiлька салатiв, сiтро, багет i шампанське. «Розкiшний стiл як для бiдних сiльських родичiв» – подумала Галина й обережно взяла одну канапку iз сиром. Усмiхнулась запопадливо до хазяйки дому. Та удала, що не помiтила й вiдверто нудилася у своему розкiшному не по-радянськи костюмi з iноземного, цупкого шовку кольору нiчного океану. Галя закусила губу: «Точно, той колiр»… Вона бачила такий костюм на свiтлинi в Нелiному журналi мод.

Розмова не клеiлася. Романа – молодшого сина панi Наталi взагалi не було видно, Олексiй зиркав у телевiзор й iнодi усмiхався апатично. Мовчав. Однак, коли з телевiзора пролунав дiалог Штепселя й Тарапуньки: «– А зачем тебе бинокль? – Щоб краще було видно. – А зонтiк? – Може, дощ буде», поморщився й проказав: «Украiнську мову нiвелюють».