На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Крижане кохання ГУЛАГу» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Детективы, Зарубежные детективы. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Крижане кохання ГУЛАГу

Автор
Дата выхода
14 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Крижане кохання ГУЛАГу" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Крижане кохання ГУЛАГу" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Галина Горицька) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Навесні 1953 року Геннадія Петровича, колишнього майора держбезпеки, відрядять у «відпустку» за політичною статтею 58 Кримінального кодексу УРСР. Раптом дорогою до місця призначення, куди його везли в «столипінському» вагоні, він почне співати улюблену пісню бандерівців «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…». Цієї пісні його навчили на Закарпатті, де він працював під глибоким прикриттям.
Чи справді він став українським патріотом, чи через загрозу, що на нього чатує на етапі, він затягуватиме щосили гімн Карпатської України?..
📚 Читайте "Крижане кохання ГУЛАГу" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Крижане кохання ГУЛАГу", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
І той кав’яр i не кабачковий, i ту засмажену рiчкову рибу, i тi канапки та пiд шампань, та пiд сухе вино… Ох…
Однак дядько його (ну, може, й не дядько, та тепер хтозна…) пропав давно й безповоротно.
Микола Ахтимонович не раз заходив до його дружини Наталi на Карла Лiбкнехта й кожного разу заставав ii в пеньюарi, трохи напiдпитку та без чiткоi вiдповiдi, де ж тепер перебувае Геннадiй Петрович. Це його засмучувало, але не дуже. Та й панi Наталю, з усього було видно, то також не дуже засмучуе. Микола, може й, був ще наiвним, двадцятисемирiчним чоловiком, але не дурним i все бачив.
Вiн тодi раптом вiдчув, як хтось пильно витрiщаеться на нього. Обернувся й зустрiвся поглядом з якимось хворобливим, блiдим, але досить привабливим юнаком. Секундне вагання змiнилося точною впевненiстю: «Так! Це вiн, точно! Старший мого дядька! Старший».
– Здоров, Олексiю! Давно не бачились. Батько з вiдрядження не повернувся? – як завжди приязно й прямо в лоба почав молодий лейтенант.
Юнак потупив очi й почав грати жовнами. Потiм вiдказав непевно: «Не, не повернувся» i зазирнув Миколi у вiчi, нiби там сподiвався знайти вiдповiдь на якесь запитання, що давно тривожило його.
– А я ось на випускному Галi. Пам’ятаеш мою Галю?..
Микола дивився на блiдого Олексiя i вже не радий був, що першим заговорив до нього. Бо той постiйно вiдводив погляд i був якимось нелюдимим. Нiби й на цьому свiтi, i в потойбiччi водночас. Однак за цими словами його двоюрiдний брат пожвавiшав:
– На випускному? То вона Драгоманова закiнчила? Украiнськоi мови й лiтератури?
– Педагогiчний.
– А-а… – втративши iнтерес, протягнув Олексiй. Потiм за якимось часом нiби взяв себе в руки, зауважив: – Миколо, не чув вiд тебе такоi гарноi вимови.











