Німа смерть

За рекомендацiею Пауля, Гереон боровся з тютюновим запахом, жуючи щавель, що, зрештою, викликало новий напад блювоти.

Хто мiг би передбачити, що за кiлька рокiв, попри ту науку, вiн таки почне курити завдяки службi в прусському вiйську.

Рат обережно витягнув цигарку з рота – йому, насправдi, треба було тепер знову потроху звикати до тютюну. Втiм, час у нього е – щоб набратися як слiд, помiркувати собi на втiху; а додому вiн може поiхати на таксi. Правильна доза алкоголю вiдiганяе демонiв i забезпечуе спокiйний сон.

Вiн витяг наступну цигарку i помахав барменовi. Замовив коньяк, а тим часом притьма спорожнив усю пляшку вина. Якщо розважити, день минув гарно, розмiрковував Рат. Вiн успiшно уникнув Бьома i зробив чималий поступ у справi Вiнтер. Щойно вони злапають Кремпiна – що було суто питанням часу, – все з’ясуеться. А Оппенберг давав йому вихiд на Фелiкса Кремпiна надiйнiший за всi полiцiйнi розшуки. Тож справа дiйсно посуваеться досить добре.

І схоже, вiн сьогоднi навiть здихався Катi.

Рат вихилив коньяк одним ковтком i замовив iще один. Бармен поставив келишок на шинквас, i тiеi таки митi щось задзеленчало i замиготiв вогник: прибуло вiдправлення на пневматичну пошту 51. Усi зацiкавлено дивилися на пакет, що бармен витягнув iз комiрки; тiльки Рату було байдуже, хто там кому надiслав квiти чи солодощi – вiн потягнувся по свiй келишок i випив. Бармен прочитав супровiдну нотатку, i простягнув невеличкий пакет Ратовi.

– Гер гауптман? Ось, це для вас.

Гер гауптман мало не впустив келишок. Знизавши плечима, вiн узяв пакуночок i прочитав супровiдну нотатку. «Для гауптмана з Кепенiка». Невже Катi ще тут? Рат озирнувся. За столом 28 знову цiлувалася ота парочка, бiльше нiкого.

Вiн розiрвав пакет, пiд цiкавими поглядами iнших костюмованих вiдвiдувачiв бару. Всерединi виявилося свiтло-зелене перо i аркушик паперу.

Рат прикрив текст вiд стороннiх очей обабiч i прочитав: «Сьогоднi вже танцювали? Якби гер гауптман хотiв поплакатися на грудях у нiжноi курочки…».

– Звiдки це надiйшло? – запитав вiн у бармена.

Той показав на дальнiй кiнець бару:

– Столик п’ятдесят два.

Рат озирнувся, але навряд чи можливо було щось до ладу розгледiти в тьмяному свiтлi, серед такоi кiлькости людей. Вiн поклав у кишеню лист i зелене перо, взяв свiй келишок коньяку i пiшов на танцмайданчик, де стовпище було, як удень на Потсдамплац.

Вiн одразу ii побачив.