Німа смерть

 – Я працюю в «Сiменс»! На заводi електромоторiв. Я саме повертався зi своеi змiни, коли вашi колеги вхопили мене. Просто перед дверима квартири: з наручниками, пiстолетом i рештою ваших прибамбасiв. Сподiваюсь, сусiди не встигли сповна навтiшатися виставою. Панi Кнауф, iз квартири навпроти, цiкава, як стерво.

Рат зазирнув у паспорт Глазера. Чоловiк на фото в документi й людина перед ним були однiею особою поза будь-яким сумнiвом.

– Що, не того злапали? – уiдливо поспiвчував Глазер.

Рат згорнув папери.

– Це ми за мить з’ясуемо.

Мить затяглася на дещо тривалiший промiжок часу: Рат почастував гарячим чаем дедалi бiльш непосидючого Глазера. І аж по нескiнченних трьох чвертях години охоронець нарештi проштовхнув у дверi Гайнрiха Белмана, який мав дещо розкуйовджений вигляд. Навiть ранiше, по телефону, Белман не справляв враження тверезоi людини, а тепер наповнив кабiнет густим алкогольним духом.

– Добрий вечiр, пане комiсаре, – процвенькав кiнопродюсер, марно намагаючись триматися рiвно.

– Сiдайте, будь ласка! – запросив його Рат, пiдсунувши стiлець до свого столу.

Белман сiв.

– Вибачте мiй стан. Я трохи перебрав… Взагалi, це не мiй стиль… Але смерть Беттi… Я ж таки жива людина!

– Все гаразд, – зупинив його Рат. – Ви не хочете привiтати мого гостя?

Здаеться, Белман тiльки зараз помiтив Глазера.

– Дуже приемно, – сказав вiн, простягаючи через стiл свою правицю, – Белман.

– Глазер, – вiдрекомендувався iнший, потиснувши йому руку.

– Хiба ви не знайомi з ним? – запитав Рат Белмана.

– Нi, – роздратовано вiдказав той. – А маю бути?

– Це Петер Глазер.

– Як?

– Ваш освiтлювач.

– Казна-що! Я знаю своiх людей!

– Ви принесли фото, про яке я просив?

– Авжеж, – Белман сягнув рукою в кишеню пiджака. – Хоч це було не так просто… – Ось… Це з рiздвяноi вечiрки, – сказав вiн, якось винувато потискаючи своiми масивними плечима.

На свiтлинi показаний красень iз келихом пуншу в руцi щасливо всмiхався на камеру, iншою рукою обiймаючи жiнку. Рат нiколи ранiше не бачив цього чоловiка, але впiзнав жiнку – то була Беттi Вiнтер! Тривожний дзвiночок тихо, але наполегливо задзвонив у нього в головi.

– Ось, – сказав Белман, розгладжуючи свiтлину, – оце Глазер. Вiн добре ладнав iз Беттi. Особливо того вечора, – додав вiн, похитавши головою.