Німа смерть

– Гадаю, до фотографування варто взятися менi, – зауважив вiн, – доки цi двое не розтрощили обладнання.

Рат кивнув.

– Так i зроби. А тим двом накажи зiбрати i записати свiдчення. Напевне хто-небудь що-небудь встиг побачити.

Греф знизав плечима:

– Оператор усе бачив. Режисер, звiсно, теж. Це частина iхньоi роботи, – детектив показав рукою на жилавого чолов’ягу, який тихо, однак доволi емоцiйно розмовляв iз лисуватим, гарно вбраним паном рокiв п’ятдесяти з хвостиком.

Рат кивнув.

– Я побалакаю з ними за мить.

– Жодного уявлення. Я не можу подбати про все одночасно.

– Скажiть Геннiнгу, щоб його знайшов i привiв до мене.

Греф вiдвернувся i пiшов до Плiша з Плюмом, а Рат рушив у бiк розчавленого горем Майснера. Коли Гереон став просто перед ним, актор перервав ридання i звiв очi на комiсара. Жiнка в мишачо-сiрому заспокiйливо погладила чоловiка по плечах. Коли Рат показав йому жетон, Майснер спершу благально подивився на нього, а тодi раптом вибухнув розпачем.

– Я вбив ii! – iстерично волав вiн. – Я вбив Беттi! Господи, що я накоiв!

Його руки судомно вчепилися в холошi Ратових штанiв. Схоже, розмовляти з Майснером зараз не було сенсу.

– Ви нiкого не вбивали, – переконував його Рат, – стався нещасний випадок.

Вiн марно намагався вирвати своi штани з чiпких пальцiв актора. Сiра мишка взялася допомогти йому, втихомирюючи Майснера.

– Все гаразд, Вiкторе, – тихо примовляла вона, погладжуючи стрункi руки актора i змушуючи його вiдхилитися на спинку крiсла.

– Ви бачите, мабуть, що вiн не здатний зараз говорити, – звернулась вона до комiсара. – Вiн у шоцi! Сподiваюся, лiкар скоро приiде.

Рат знав, що доктор Шварц уже в дорозi, але сумнiвався, чи патологоанатом е саме тiею особою, що зумiе погамувати нiжну душу Вiктора Майснера. Вiн дав жiнцi свою вiзитну картку.

– Пановi Майснеру немае потреби давати свiдчення саме цiеi митi. Вiн зможе прийти у вiддiлок, коли почуватиметься лiпше.

У Рата було вiдчуття, що жiнка дивиться крiзь нього. Вiн записав на картцi дату, а також час. Одинадцята ранку. Попри все свое бажання, вiн не мiг дати бiдоласi поблажки, бiльшоi за цю.

– Догляньте його наразi, – сказав вiн сiрiй мишi. – А найлiпше було б таки завезти його до лiкарнi.

– Коро, зробiть, як пан комiсар каже, – пролунав у Рата за спиною глибокий чоловiчий голос.