Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзі. Дитячі оповідання (українською)

Вони як тiльки дим побачили з труби, та запах свiжого хлiба почули, тут же зрозумiли – колобка готують i якщо судити по кухонноi книзi про приготування Колобчукiв, то вiн обов'язково втече вiд старих. Тому не стали його на дорiжцi чекати, поки вiн всiх iх обежить, обдурить да посмiеться, а вирiшили самi до будиночка прийти, зiграти на випередження, так би мовити.

Колобчук навiть розгубився i тому втратив дорогоцiнний час, бо з будиночка вже на вулицю вибiгали дiд з бабою, iх внучка Альонка, кiт Мурчик i собака Бобанька.

– Тримай його! – закричала бабулька. І ii крик став командою для Колобчука. Вiн вийшов iз зацiпенiння i що було прудкостi смикнув вiд них вздовж залiзничних колiй, рятуючись вiд переслiдування.

– І ось тут з'являюся я, – нарештi перейшов до своеi частини iсторii Чу-Чухiн. – Як ви пам'ятаете, я тодi iхав навантажений, вiз метал на МЕТАЛОБАЗУ i насолоджувався погодою, природою та можливiстю подорожувати. Ось тут я i помiтив Колобчука. Той що сил намагався вiдiрватися вiд переслiдувачiв, але тi, пiдiймаючи клуби пилу, мчали за ним.

– Що трапилося?

– З'iсти хотiли … – важко дихаючи пояснив вiн.

– Застрибуй! – скомандував я, пригальмувавши бiля нього.

Колобчук застрибнув i тут же сховався у мене в кабiнi, а я як мiг почав прискорюватися. Переслiдувачi не вiдразу зрозумiли що сталося i навiть пробiгли повз мене, все так же пiдiймаючи клуби пилу. А коли розiбралися що до чого, то ми з Колобчуком вже котили у всю мiць i Колобчук iм спiвав свою пiсеньку, як вiн бабусi пiшов i вiд дiдуся пiшов…

– А потiм ти його привiз сюди i вiн став тут дiловодом i бухгалтером.

– А потiм я привiз його сюди i вiн став тут дiловодом i бухгалтером, – погодився Чу-Чухiн. – Але це потiм. Поки ж це не вся iсторiя, i я б сказав, що вона тiльки починаеться.

– Так? – здивувався паровозик. – Тодi я не перебиваю.

– Ми з Колобчуком зрадiли, що так легко вiдiрвалися вiд переслiдувачiв. Вiн представився, я теж сказав, що мене Чу-Чухiним звуть. Вiн повiдав менi свою iсторiю, я розповiв, що живу в одному цiкавому мiсцi – у занедбаному депо, а зараз виконую замовлення, везу вантаж на МЕТАЛОБАЗУ. Пiсля цього можу його до нас пiдкинути. Вiн зрадiв, подякував. І за цiею розмовою ми доiхали до самоi МЕТАЛОБАЗИ.

На базi ми пробули години три, не менше.