Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською)

 – А то буде як…

***

Наступного ранку мене розбудив дзвiнок. У дверi, природно. Глянувши на годинник i яскраве свiтло сонця, важко зв'язавши мiж собою дев'яту ранку, дзвiнок i це невблаганний сонце, я поплентався до дверей.

– Навiщо ви мене вiдпинали? – задав менi тут же питання Жека, що стояв на моему порозi. Для повноти й чистоти картини варто було б пару слiв замiнити на початково вимовленi Жекою, але вони не вмiщаються в розумiння правил пристойностi i вiдносяться до матерно-неформального лексикону тяжкого ступiню вживаностi.

– Не зрозумiв? – здивувався я.

– Мене вранцi знайшла сеструх, – робив круглими очi Жека. – На лавцi. Знайшла, – запал його згасав. – Вся порвана сорочка, спина в кровi, еб..ло розбите. На асфальтi кров.

«Он як!» – округлив тепер очi i я. Я був упевнений зовсiм в iншому.

– Ми тебе з Льохою вiдвели додому… – пояснював я.

– Я був на лавочцi бiля пiд'iзду… – пояснював менi Жека. – Сорочка подерта, перед лавочкою кровьяра, ось така калюжа, нiс – ось, – вiн показав свiй нiс.

– Ми тебе вiдвели додому, вiдкрили тобi дверi, потiм стояли на вулицi, дивилися на вiкна, – пояснював я Жецi. – У тебе спалахнув на кухнi свiтло…

– Та я прокинувся на лавочцi…

– Ну вже не знаю, – розвiв руками я. – А ти взагалi хоч що-то пам’ятаеш?…

Виявилося, – нi, не пам'ятае! Взагалi, пiсля човновоi станцii з Жекою, а точнiше з його пам'яттю, стався колапс.

– Херово, – видихнув я i ледве не розсмiявся, тому що, напевно, саме веселе, що може бути, це вранцi згадувати i розповiдати перепившимся друганам, що з ними минулоi ночi сталося та що вони там начудили.

– П'ять хвилин. Заходь. І пiшли до Льохи, – запропонував я.

– Наху… ся? – зустрiв Жеку замiсть привiтання Льоха i тут же розсмiявся дзвiнким смiхом. – Нажрався? Яблучками закушував знову? – не вгамовувався вiн.

– А що там? – поцiкавився вiн.

– А те, що ти нажрався i зiпсував нам свято! – смiявся Льоха. – Ну не так щоб зовсiм, але в тому сенсi, що ми очiкували – то да.

Зiпсував Жека свято? Ну, це спiрно… Те, що пiшов вiн не по тому плану, який ми припускали i на який розраховували – це так.